06.09.2022

 

05.09.2022

01.09.2022

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА. ПРАВИЛА ДЛЯ БАТЬКІВ

Дитина іде до дитячого садочка. Напевно, немає батьків, які б не хотіли, щоб цей етап пройшов легко, спокійно, щоб малюк з задоволенням і без криків відразу ж пішов до дитсадка. Але так буває досить рідко. Частіше діти перших кілька днів чи тижнів плачуть, не хочуть відпускати маму. І в цьому немає нічого незвичного. Для дитини початок відвідування садочка — це стрес. І наше з вами завдання пом’якшити його настільки, щоб він пройшов непомітно і без неприємних наслідків. Тому пропонуємо вам 14 правил для батьків, щоб адаптація дитини пройшла якомога легше і швидше.

1. Віддавати дитину в дитячий садочок краще в теплу пору року, коли діти більшість часу проводять на прогулянці. Так дитині буде легше адаптуватися, оскільки ігри на свіжому повітрі, пісочниця — все дуже нагадує звичні умови її повсякденного життя.
2. За тиждень-два привчити дитину до режиму, який встановлено в садочку і ввести в раціон дитини блюда, які готують в садочку. Таким чином на 2 стресових моменти стане менше. Дитина повинна звикнути прокидатися зранку (наприклад, о 7:00), спати вдень з 13:00, снідати і обідати приблизно в той же час, що і в садочку. Тоді їй буде легше звикати до умов садка.
3. Навички самообслуговування. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою, відучіть від одноразових підгузків. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а ткож вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.
4. Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив джля дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там мусово ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.
5. Не обманюйте дитину! Говоріть так, як є. Не варто дуже розхвалювати садочок, щоб потім у дитини не було розчарування. “Так, ти прийдеш в групу, а там багато діток. Спочатку ти нікого не знатимеш, але вихователька допоможе подружитись і вам буде весело!”. “Так, тобі доведеться бути в садочку без мами, я теж буду сумувати за тобою, але ввечері я обов’язково за тобою прийду!” — ось так краще розмовляти з дитиною.
6. Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптовуватися до дитячого садочка.
7. Навички спілкування. Покажіть дитині, як ділитися іграшками, як просити іграшку, як звертатися до дорослих. Ці навички пригодяться їй в групі дитсадка буквально з першого ж дня. Для підготовки дитини до дитсадка, відвідуйте групи раннього розвитку, хоча б для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, занять і необхідності слухати і чути дорослого.
8. Спілкуйтеся з вихователями з повагою і доброзичливо. Дитина дуже уважно слідкує за вашими емоціями, реакціями, поведінкою. Таким чином, вона ставиться до інших людей так, як ви ставитесь до них, вона переймає ваше ставлення. Тому, прийшовши в дитячий садок вперше, дитина повинна відчути і зрозуміти, що вихователь — це “добра тьотя”, бо мама з нею привітна, спокійна і доброзичлива.
9. Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.
10. Не порушуйте звички на перших порах, навіть погані (смоктання пальця, соски і т.п.) Якщо ваш малюк смокче соску, палець чи має ще якусь звичку, не намагайтесь відучити від неї паралельно з вступом до днз. Так ви додаєте ще один стрес вашій дитині. Зачекайте поки дитина адаптується до садочка, тоді займіться звичками. Або ще краще, відучіть від звички заздалегідь, ще до початку відвідування дитсадка.
11. Дитині більше уваги, тепла, ласки. Малюку, який почав ходити в дитсадок, приділяйте більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.
12. Якщо дитині важко розлучатися з мамою, нехай відводить до дитсадка тато, бабуся чи ще хтось. Хоча б на перших порах.
13. Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! Тому стояння під дверима групи і прислухання до того, що там відбувається, ходіння навколо садочка і “заглядання у вікна” ні до чого хорошого не приведе. Дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.
14. Приймати почуття дитини. Виключити нотації, переконання… Якщо дитина плаче в садку, сумує за мамою, ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…”  Більш детально про відображення і прийняття дитячих почуттів можна прочитати в книзі Ю.Б. Гіппенрейтер “Общаться с ребенком. Как?”

Легкої вам адаптації!

 

04.07.2022

«Мамо, дай телефон. Мені нудно!»: дофамінова залежність

 

01.07.2022

Велика добірка мультфільмів від дитячого психолога, які вам варто переглянути разом з дитиною

Що подивитися з дитиною, щоб цікаво і корисно – таке питання рано чи пізно виникає у всіх батьків. Дитячий і сімейний психолог Світлана Ройз склала список мультиків з коротким описом, які варто показати дитині.

У списку Світлани 11 мультсеріалів для діток різного віку, від найменших до школярів, а так само 54 повнометражних мультфільмів.

Чи любите ви мультфільми, як їх любить дитячий психолог? Я давно обіцяла написати список мультфільмів – для «мульт-терапії». Студентам-психологам я даю обов’язкове домашнє завдання – дивитися мультфільми. І для того, щоб розуміти, чим живуть діти, і для полегшення діагностики та терапії. Знаючи улюблений мультфільм дитини, улюбленого героя дитини – ти розумієш, в якому процесі він зараз живе. І як ти можеш його супроводжувати, якщо це потрібно, пропонуючи подивитися або пограти в «мультфільм». Всі ці мультфільми – не тільки для дітей. І для тих, хто чогось себе вважає дорослими. 🙂

Загальна техніка безпеки:

• Мультфільм –разом з батьками, а не замість батьків.

• Нові мультфільми важливо дивитися тільки разом з дорослими (а краще – самим дорослим хоча б знайомитися з темою).

• До 2 років – немає корисних мультфільмів. Є більш-менш безпечні і ті, які допомагають трохи відпочити батькам.

• Ми не зможемо забрати у дитини планшет – і, напевно, не потрібно. Важливо, щоб весь світ в планшет не перемістився.

• Однозначно немає поганих і хороших мультфільмів – є ті, які не відповідають віку і ті, які дитина дивиться сама.

• Кожен мультфільм може бути для конкретної дитини (або дорослого) як цілющим, так і травматичним. (Тому важливо бути поруч і спостерігати за реакціями дитини)

(Порядок мультфільмів не менш важливий. Опис, звичайно, суб’єктивний. Всі мультфільми сімейні 5+)

Кожен мультфільм можна використовувати для того, щоб потім поговорити на складну тему. Або не говорити. А просто посидіти, обнявшись 🙂

ДЛЯ МАЛЮКІВ (ДО 5 РОКІВ):

1. Малюк Білл (маленький Білл) – серіал, головний герой 5-річний малюк Білл – з яким в кожній серії діти можуть вчитися – обходитися з різними складними темами, спілкуватися, миритися , співчувати. У мультфільмі здорово показана підтримка в родині, стосунки зі старшими братом і сестрою і поява молодшого.

2. Тигреня Даніель і його сусіди – один з моїх улюблених серіалів, Головний Герой – Тигреня, яке живе в чарівному світі з друзями – кошеням, совою, принцами і дівчинкою. Це абсолютно терапевтичний серіал – створений за підтримки психологів – серії про те, що можна робити з агресією, тривогою та ін.

3. Лікар Плюшева – чарівна казкотерапія – (не тільки для дівчаток). Дуже акуратно в кожній серії обходяться з тим, що може турбувати дітей різного віку. У кожній серії красивий саундтрек – пісні теж можна використовувати в житті з дітками.

4. Малишаріки – разом з героями можна вчитися. Хороший, продуманий серіал.

5. Ведмедик Нукі і його друзі – дуже хороший розвиваючий мультик. Плюшеві м’які герої, і сам серіал добрий і м’який.

6. Непосида Зу – терапевтичний фаворит. 🙂 Дуже люблю цей серіал – в місті Зебр разом зі своєю сім’єю – батьками, бабусею і дідусем, і прабабусею живе маленький зубр Зу. Кожна серія – добра історія. З прикладом гармонійної підтримки дорослих, з проживанням якогось важливого досвіду.

7. Олівія (4+ і для старших) серіал про свинку Олівію і її друзів (ми зі старшим сином зачитувалися книжками про цю героїню). Свинці 9 років, у неї є молодший брат (з яким вона змагається). Однокласники. У серіалі гарне почуття гумору. Багато кумедних пізнаваних ситуацій.

8. Фіксики – навчальний мультсеріал. У ньому все добре. Але – важливо чергувати його з власним пошуком відповідей. Важливо дати можливість дитині встигнути – сформулювати і поставити своє питання, а не привчати до готової подачі інформації.

9. Поїзд динозаврів – для маленьких палеонтологів.

10. Октонавти – подорож разом з командою підводних дослідників.

11. Ну і звичайно, Корисні підказки – мульт енциклопедія нашого каналу Плюсплюс (3+ …) 🙂

Повтометражні мультики:

1. Балерина – приголомшливий цілісний сильний мультфільм. Про віру в мрію і вірі в себе. Про довіру. Силу. Про важливе питання – «чому ти танцюєш?» – який може ставитися до будь-якої дії. І про те, що професіоналізм без пристрасті, без почуттів – «неживе» ремесло.

2. Панда кунг фу (1-3 серії) (+ Секрети майстрів – серіал) – про мудрість бути собою. І про те, що секретних інгредієнтів не існує. Тільки ми, наш потенціал і наша цілеспрямованість робить з нас «воїнів дракона». І це обов’язковий мультфільм для вчителів і батьків – про марність прагнення робити з дітей тих, ким вони не можуть бути, а шукати самі «їх» риси і якості. Багато мудрого і сильного в мультфільмі

3. Моана – якщо життя (людини, любов, ідею) позбавити серця – вона стане чудовиськом. Про лідерство. Сміливість. Вірність. удрий мультфільм. Є сцени, де важливо дітей «прикривати» – брати на руки, обіймати. Важливий для всіх, хто приймає рішення «бути собою». то я? Де моє серце?

4. Монстри на канікулах – про те, що «монстри – теж люди» 🙂 про те, як може відрізнятися батьківська Любов зі страху від любові з турботи. Про прийняття себе Собою. І про дозвіл іншому бути різним. І про «Дзинь». 🙂 У першій і другій частині багато хороших жартів. Третя – спірна.

5. Як приручити дракона – всі три частини – там так багато сенсів! Про те, що сила не завжди в м’язах. Про те, як часто дітям не вистачає нашої віри в них. І те, що ми вважаємо «гордістю і силою» – часто створює проблеми. Про те, як важливо прийняти право дитини бути іншою. Про те, що перемагає не зброя. Про те, що якщо нас щось лякає – потрібно дізнатися про це краще. Ну і багато-багато всього дуже важливого. В останній частині – зворушливо про дорослішання.

6. Мулан (2 частини) – про те, що Жінка може бути різною. І це чудово, коли дівчинка може бути і сильною, і відважної, і ніжною. Про підтримку роду. Ну і ще багато краси.

7. Головоломка – (Думки навиворіт) – о! Хороший мультпутівник ц Світ емоцій. І психології. Після нього здорово говорити з дітьми про емоції і почуття. І про те, що є нашою опорою – всередині і зовні.

8. Парк Джун (Дивосвіт) – цей мультфільм можна поділити на дві частини – для дорослих (там багато мудрості – про мрії і силу фантазії, про тривогу і страх, про парентифікації (коли дитина стає «батьком для свого батька»), про страх, що з близьким може статися щось невиправне, про те, що ми відповідальні за те, що створюємо, і ми можемо виправити дуже багато. І для діток – де багато екшену, гонки, бійки та ін.

9. Ліло і Стіч – «сім’я – це те, де ніхто не кине і не зрадить». І там, де тебе приймуть з усім твоїм «інопланетянством» і «капостями». Пригоди. Міжгалактична відданість і тепло.

10-11. +10. Таємниця КоКо, Книга Життя – мультфільми дуже акуратно проводять через тему смерті. У них красиво розповідається про зв’язок усіх в роду. Про призначення. Дружбу. Силу. Дуже красиві і мудрі. Пісні з «таємниці КоКо» – співаємо в сім’ї.

12. Історія іграшок (1,2,3,4) (в 3 є кілька страшних для малюків кадрів зі старими іграшками, у них неприємно кріпиться щелепа) – перед мультфільмом можна розповісти про те, що раніше у іграшок були механізми, які не схожі на теперішні). Мультик про підтримку, вірність дорослішання, дружбу. В останній серії – дуже гарний натяк на те, що буде (або може бути) з нами, коли наші діти подорослішають.

13. Курча Ципа – цей мультфільм можна дивитися навіть заради однієї фрази – тата головного героя – «шкода, що ти вирішив, що мою любов потрібно заслуговувати»

14. Суперсімейка – про те, як освоїти свою суперсилу. Про підтримку. Після цього мультфільму добре говорити про «суперсили» – які доступні не тільки супергероїв. (А ще можна поговорити про те, в яке чудовисько може перетворитися наша образа і відчуття малості.

15. Рататуй – готувати може кожен! Головне – бути собою. І бути вірним собі – навіть якщо здається, що ти щур. 🙂 Смачна краса.

16. Роботи – схожа тема – «неважливо з чого ти зроблений – ти можеш сяяти!» Класний мультфільм про віру в мрії, і як, якщо не зупиняєшся, сам стаєш тим, про кого мріяв.

17. Воллі – добре, мудре, сильне, красиве, веселе, «людяне» мульткіно про роботів. І про людей 🙂 мені здається, цей мультфільм для дорослих обов’язковий до перегляду.

18. Вартові легенд – один з улюблених багаторівневих мультфільмів. Про віру в чудеса. Про те диво, яке ми зберігаємо в своїх дитячих спогадах, про те, що сміх може перемогти страх. І про те, що ми хранителі для своїх дітей і для свєї внутрішньої дитини.

19. Легенди нічної варти. Красивий мультфільм про благородство. Силу і красу Свого польоту (є кілька страшнуватих для малюків сцен)

20. Вгору (Вперед і вгору) мультфільм про кохання. Різного віку і часів. Гарний, добрий і сльозливий.. Думаю, він більше 7+ і для дорослих.

21. Гидкий Я – красиво і весело про те, як тільки заради того, щоб батьки пишалися, можна стати суперлиходієм. І як любов, турбота і близькість допомагає розкрити свою шкаралупу. І проявити свою незлодійскую справжність. У мультфільмі багато всього для будь-якого віку.

22. Рапунцель – красива «легендарна» історія про любов, пошук себе, і «своїх». Про свою силу і чарівність. Про дві сторони материнства. (Так, можна дивитися на злу чаклунку, як на частину «материнства»), про мрії і здобуття.

23. Король Лев (3 частини) – дуже багато сили в цьому мультфільмі. Про коло життя. Лідерство. Друзів. Підлість і і вірність. Про зв’язок поколінь. Про вміння розслаблятися. Акуна Матата 🙂 при перегляді з малюками – будьте уважні при сцені, де гине Муфаса.

24. Принц Єгипту – красива Старозавітна історія. Про лідерство і вірність. Про Вихід з Єгипту (вихід із “Єгиптів” – внутрішніх і зовнішніх)

25. Спіріт – про свободу, силу і вірністт. І якщо ти вірний собі – навіть вороги схиляться в повазі. Історія про Нескорений Мустанг і його друга.

26. Лісова братва – про довіру, сім’ю та відповідальності за неї.

27. Бебі бос – дуже добре про ревнощі старшої дитини до молодшої, про любов і про те, що разом ми сильніші.

28. Братик ведмедик – один з найкрасивіших і мудрих мультфільмів. Про індіанця – який став ведмедем. І про те, як Любов зцілила його і не тільки його. Дуже багато там «по-індійски» важливого.

29. Принцеса і жаба – історія про те, що іноді поцілувавши жабу, сам можеш стати жабою. 🙂 Мультфільм про цілісність, красу мрії, про магію і любов.

30. Співай – дуже багато чудової музики. Почуття гумору. Про силу голосу, дружбу і вірність. І про те, що якщо ми знайшли Свій голос. Він буде почутий.

31. Хоробра серцем – і знову про те, що ми можемо бути різними. Про те, що ми завжди шукаємо баланс між хочу і повинні. І про те, сьогодення – що розчаровує і зближує. Дуже добре для сімей з підлітками – особливо, коли мами своїм «занудством» і правилами починають дратувати.

32. Холодне серце (і особливо короткометражка – Олаф і Різдво). Про те, що в кожній силі і емоції – важлива її «оптимальна кількість». І, ховаючись, від інших (насправді, від себе) ми тільки завдаємо біль. Мультфільм про відданість і любов, яка сама по собі є чудом. Олаф і Різдво – про традиції, про те, що створює «наш світ».

33. Аватар – легенда про Аанга – серіал. Є серії, які з дітьми потрібно дивитися обережно, є ті, які викликають захват.

34. Тачки – за кожним героєм там своя історія і терапія 🙂 і можна дивитися просто, як хороший мультфільм, просто радіючи і надихаючись.

35-36. Корпорація монстрів, Університет монстрів – чудово для трансформації страху монстрів, про те, що іноді те, чого боїмося ми – може боятися нас, і про те, що сміх – більша сила. І дружба – страшна сила. Добре, аж страшно.

37 – 38. У пошуках Немо, В пошуках Дорі – про нашу тривогу, про дозвіл дітям пробувати свої сили, про смуток, який викликають втрати, про дружбу, про те, скільки ми здатні робити заради близьких.

39. Секретна служба Санта-Клауса – Різдвяний мультфільм (але для будь-яких сезонів). Про щирість. Турботу. Про те, що всі завжди важливі й всі завжди потрібні. Про суперництво і егоїзм. І про справжню доброту.

40. Полярний Експрес. Новорічний мультфільм. Про віру в чудо.

41. Фердинанд – про право бути Биком і не любити кориди, а любити квіти. 🙂 Про дружбу і турботу.

42. Феї – серія повнометражних мультфільмів – про прийняття своєї майстерності, про дружбу, про близькість, про впевненість і жертовність. Про красиву магію почуттів.

43. Роби ноги – в зграї пінгвінів, де всі співають і шукають свою пісню серця – народжується «особливий» пінгвін. Без голосу. Але він «танцює серцем». І його танець став порятунком для всієї зграї. Зворушливий і мудрий мультфільм.

44. Лелеки.

45. Дорога на Ельдорадо.

46. Мураха Антс.

47. Льодовиковий період.

48. Аладдін.

49. Геркулес.

50. Секрети домашніх тварин.

51. Ріо.

52. Зоотрополіс – дуже люблю цей мультфільм, його потрібно переглядати перед виборами всім дорослим 🙂 але для діток – будьте уважні, є страшні для них сцени.

53. Пісня моря – тільки подивилися цей мультфільм. Акварельно-тонкий. Про силу маминої любові, про сімейні стосунки та цінності, про дружбу, підтримку та самопожертву.

54. Балто – класика – заснований на реальних подіях. Про вірність, відданість Собаки-Вовка.

30.06.2022

12 запитань, які варто ставити дітям для покращення їхнього мислення

Люблячим батькам важливо покращувати мислення своєї дитини та її поведінку. Адже вони визначають, як дитина інтерпретуватиме світ.

Коли ви ставите дитині правильні запитання, то заохочуєте її до позитивних змін у поведінці та дозволяєте їй якнайкраще використовувати доступні ресурси.

Ми зібрали 12 запитань, котрі допоможуть не лише покращити мислення дитини, але й зміцнити її стосунки з батьками.

– 1 –
Які 5 слів найкраще тебе опишуть?

Це запитання скеровує дітей туди, де вони знають себе.

Тому, мають уявлення про те, що інші люди можуть думати про них.

Це дає дитині хорошу відправну точку, яка є важливою для формування правильного уявлення про себе.

– 2 –
Що ти полюбляєш робити такого, що робить тебе щасливим?

Деякі діти скажуть, що комп’ютерні ігри. Це нормально.

Нещодавнє дослідження показало, що це має багато психологічних переваг.

Комп’ютерні ігри навіть зближують подружжя, якщо вони грають разом.

Суть цього запитання – спрямувати увагу дитини на речі, які роблять її щасливою.

І відкрити очі на те, що вона може збільшити час на активності, які приносять насолоду.

Ймовірно, це навчить дитину займатись тим, що вона любить у майбутньому.

– 3 –
Чого ти можеш навчити інших?

Сенс питання у тому, щоб навчити дитину: життя крутиться не лише навколо неї і її інтересів.

Життя – це про всіх нас і про те, як ми можемо допомогти один одному. Питання також допоможе дитині почуватись цінною і сповненою сил.

Покаже їй, що вона особлива і має що запропонувати іншим.

Це формує відчуття впевненості в собі й заохочує до навчання.

– 4 –
Що найгірше/найкраще трапилось з тобою?

Життя – це поєднання доброго і поганого досвіду.

Дитині потрібно зрозуміти це у ранньому віці, щоб вона могла психологічно підготуватись до життя.

Сенс цього запитання – допомогти малюку це усвідомити.

Допомогти зрозуміти дитині з її власного досвіду, що погані речі не тривають вічно.

Сонце завжди виходить після шторму.

Ви також можете отримати від дитини інформацію, що її болить і через що їй потрібно допомогти пройти.

– 5 –
Чого ти навчився з найкращого/найгіршого випадку, що трапився з тобою?

Кажуть, досвід – найкращий вчитель. І це правда.

Важливо, щоб діти робили висновки з власного досвіду, доброго і поганого, а також ситуацій, які трапляються з їхніми батьками та вчилися з цього.

Коли дитина вчиться з власного досвіду, малоймовірно, що вона повторить ті ж помилки у майбутньому.

– 6 –
З усіх речей, які ти зараз вчиш, як ти гадаєш, що тобі найбільше потрібно у дорослому віці?

Сенс цього питання: нагадати дітям, що вони колись виростуть, тому треба починати жити з певною метою.

Це також скеровує дітей, що вони повинні робити уже зараз.

Коли дитина розуміє цінність того, що вона вчить і як це допоможе їй у майбутньому, це може мотивувати її насолоджуватись такими речами як читання, навчання і пізнавання.

– 7 –
Якби ти міг повернутись у часі на три роки й поговорити з самим собою, що б ти собі порадив?

Це запитання може спровокувати веселу розмову, яка допоможе дізнатись про минулі проблеми, які завдали болю вашій дитині.

А дитина вироблятиме звичку вчитися на своїх помилках.

Питання відкриває широкі можливості для того, щоб поговорити з дитиною про те, як справлятись з розчаруваннями в житті.

– 8 –
За що ти найбільше вдячний?

Це питання заохочує дітей лічити чудові життєві моменти і поглянути на світлий бік життя.

Суть у тому, щоб навчити дитину дивитись на речі в перспективі, оглядатись навколо і цінувати те, що є у житті, попри масштаби: родина, друзі, хороша школа і навіть їжа.

Це може допомогти вашій дитині покращити загальне відчуття щастя, оскільки є міцний зв’язок між вдячністю і щастям.

– 9 –
Як ти гадаєш, як люди почуваються, коли…?

Дітям просто фокусуватись на їхніх власних почуттях, зневажаючи почуттями інших.

Хоча ставити себе на місце інших – важлива річ у житті для побудови міцних стосунків і уникнення конфліктів.

Важливо навчити дитину враховувати почуття інших людей і виявляти емпатію.

Щоб розвинути співпереживання у дитини, запитайте її, як хтось інший почувається, коли…

Варіанти можуть бути різними: падає з велосипеда, коли його ображають словами, штовхають, тощо.

– 10 –
Як ти думаєш, яким буде твоє майбутнє?

Це питання спрямовує дітей подумати про майбутнє і спланувати його.

Воно допоможе дитині замислитись, ким вона хоче бути, коли виросте і як це – бути дорослішою.

Ви помітите, що дитина прагне побачити, як ви можете допомогти їй реалізувати мрію.

– 11 –
Як ти думаєш, хто з твоїх друзів мені подобається найбільше? Чому?

Колектив має великий вплив на ваше мислення і поведінку.

Якщо поруч з вами завжди негативні люди, ваша поведінка почне видозмінюватись до негативної.

Якщо поруч – позитивні люди, ваше мислення змінюватиметься в кращий бік.

Це запитання допоможе зрозуміти, хто і як з друзів вашої дитини на неї впливає.

– 12 –
Якби ти міг вирости та стати знаменитим, у чому ти б хотів прославитись?

Це запитання спрямовує дітей подумати про справжнє значення успіху і спадщини, яку вони б хотіли по собі залишити.

Чи успіх лише у грошах, чи є щось більше за них?

За що ви хочете, щоб люди вас пам’ятали?

Відповідь дитини допоможе вам визначити її тип характеру і виявити, хто є її моделлю для наслідування.

29.06.2022

Як допомогти дітям впоратися зі страхом? Рекомендації батькам.

У кожному віці у дітей – свої страхи. Пройти через них – це звична частина дорослішання дитини. Але іноді батькам буває складно розібратися, як вести себе, якщо малюк боїться: бігти на допомогу, вимагати стійкості, не звертати увагу. Головне – забезпечити дитині підтримку, прийняття та розуміння.

Що не варто робити батькам, якщо дитина боїться?

• Ігнорувати або применшувати значення страху.
• Лаяти або соромити дітей.
• Самим боятися дитячих страхів.
• Лякати ще більше.

Не допомагають дітям такі слова, як:

• «З боягузом ніхто не буде дружити!»,
• «Це все нісенітниця, монстрів не буває!»,
• «Будеш боятися, я не візьму тебе з собою»,
• «Перестань боятися! Ти вже великий!»

Варіанти: ти ж сильний хлопчик, принцеса і т.п. теж не працюють.

Як допомогти дитині, коли вона боїться?

• Дати підтримку і розуміння.
• Прийняти це почуття, пройти через нього.
• Допомогти дитині пережити цей страх.

Набагато ефективніше сказати щось на кшталт:

«Схоже, тобі зараз страшно … розкажи, про що твій страх (намалюй, виліпи, покажи за допомогою іграшок)».

«Я розумію, ти зараз боїшся» (бабу Ягу, монстра і т.д.).

«Ти впораєшся зі своїм страхом!»

«Коли я був таким же, як ти, я теж боявся … а потім мені допомогло…».

Що допомагає дітям впоратися зі страхом?

• Будьте поруч з дитиною, коли вона говорить про страх. Обіймайте.
• Придумайте і зробіть з дитиною амулет, що відлякує страхи (ви знали, що страхи теж чогось бояться?).
• Виберіть разом «чарівний ліхтарик», який відлякує страхи в темряві.
• Намалюйте з дитиною (виліпіть з пластиліну) страх, а потім переробіть його на смішний, маленький, безглуздий.
• Можна покликати на допомогу казку і разом придумати казкового персонажа або вибрати того, хто дитині знайомий з казки або мультфільму. Він може допомагати оберігати малюка.
• За допомогою іграшок, карнавальних костюмів розіграйте сценки, де ви боїтеся, а дитина допомагає вам перемогти страх. Або сам грає якогось страшного персонажа і лякає.
• Для когось з дітей підійде дитяча йога, розслаблюючі вправи з приємною музикою перед сном. Можна робити це разом.
• А ще можна подивитися разом з дітьми мультфільми про те, як справлятися зі страхами.

Фантазія, гра і творчість вам в цьому допоможуть!

 

28.06.2022

4 руйнівні фрази, які ми постійно говоримо дітям

Ці фрази дійсно психічно шкідливі для кожної дитини, і батькам завжди варто думати перш ніж вимовляти щось подібне. Кожне наше слово закарбовується в мозку дитини і впливає на її становлення, і все майбутнє життя.

На жаль, діти змушені слухати ці руйнівні фрази занадто часто. А все через те, що тато чи мама не розуміють сили своїх слів. Через власну дурість ми морально калічимо своїх дітей. І це потрібно припинити!

У дітей слабкі нерви і варто враховувати, що якщо ви скажете грубість дитині, вона її сприйме набагато глибше ніж доросла людина. Діти все сприймають на свій рахунок, і гостро реагують на критику.

Більшість з нас інстинктивно все це розуміють, однак ми часто ігноруємо той факт, що мозок дітей не тільки більш тендітний фізично, але і психічно. Психологи порівнюють мозок дитини з м’якою, вразливою грою. Різкі слова про те, що тато не бажає сина слухати чи бачити, можуть залишитися з ним на роки.

Ці, здавалося б, нешкідливі слова можуть вплинути на психологічний розвиток чада вже в дорослому житті. Ми наведемо вам список в якому зібрали руйнівні фрази, які діти чують занадто часто.

№ 1 «Ти занадто чутливий»

Як стверджують психологи, багато дітей просто народжуються з більш тонко налаштованою нервовою системою. В результаті вони швидко і інтенсивно реагують практично на все. Батьки таких дітей часто роблять помилку, намагаючись усунути цю чутливість.

Згодом це виводить з ладу хімію мозку дитини і знижує її здатність співпереживати іншим. Зрештою, якщо малюків вчать, що їхні емоції не мають значення, чому вони повинні думати, що хтось взагалі має значення?

Дитячий психолог Елінор Баше закликає батьків прислухатися до емоцій дитини і приймати їх, навіть якщо вони здаються вам не логічними.

№ 2 «Це життя»

Коли ваша дитина приходить додому засмученою через те, що предмет її симпатії не відповідає їй взаємністю, або в класі її образили і т.п., може бути спокусливим сказати: «Ну, це життя». Таким чином відмахнувшись від подальших розмов з дитиною. Ось, як ця фраза звучить в дитячому мозку: «Гей, твій випадок не є чимось унікальним, так що змирися з цим».

Це буде доречно сказати 25-річному юнаку за тих же обставин. Але мозок дитини фізично не здатний усвідомити той факт, що її досвід не унікальний. Коли ви скажете їй це, дитина відчує себе винуватою, розчарованою і розгубленою. Замість цього ви повинні вислухати своє дитя, пояснити як йому бути далі і підказати причину такої ситуації. Це його особистий досвід і не варто його знецінювати.

№ 3 «Тому що я так сказав»

Маленький Дмитрик відмовляється йти спати о 8 годині вечора тому що не розуміє навіщо так робити. Його мама в роздратуванні говорить: «Хочеш знати чому? Тому що я так сказала”. На її думку це вагомий і беззаперечний аргумент, і син повинен їй підкоритися. Але, для дитини все виглядає трохи інакше.

Ця жахлива відповідь має тенденцію викликати обурення у дітей, тому що змушує їх прийняти догматичне переконання. Це неминуче призведе до боротьби за владу, і коли дитина навчиться самостійно придумувати відповіді на це питання, вона всіма силами буде намагатися знищити авторитет своїх батьків.

Замість цього, потрібно просто відповісти на питання? Я маю на увазі, що ваші батьківські рішення засновані на логіці, тоді чому б не поділитися цим зі своєю дитиною? Це допоможе їй зрозуміти, що іноді ваш авторитет виправданий, і ви дійсно знаєте, що для малюка буде краще.

№ 4 «Заткнись / замовкни / закрий рот / я тебе не питав»

З самого раннього віку діти дізнаються, що фраза «заткнись» означає образу. І давайте подивимося правді в очі – останні люди, які повинні ображати дитину – це її батьки.

Найчастіше ми виправдовуємо себе після сказаної грубості, мовляв у нас була дуже вагома причина сказати образливе слово своїй дитині. Але, чи так це? І чи це щось змінює?

Причина, ймовірно, полягає в тому, що ви перевантажені і втомилися. У вас здали нерви і ви зірвалися. Ваша дитина постійно співала цю дурну пісеньку, і ви не витримали. Буває. Але замість того, щоби сказати їй заткнутися, чому б просто не пояснити так: «Сонечко, у мами був довгий день, і вона дійсно хотіла трохи тиші. Ти можеш не шуміти так, я буду дуже тобі вдячна ». Або щось схоже.

А ще краще, дайте вашій дитині можливість шуміти і робити те, що вона хоче, тільки поставивши умову, що в час «Х» вона повинна бути тихою. Так ви навчитеся домовлятися і взаємодіяти.

Бажаємо вам прекрасних відносин з вашими чудовими дітками. Слухайте їх і теж будете почуті ними.

27.06.2022

«Десять кроків, щоб стати кращими батьками»

1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.
2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.
3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності.
4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.
5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.
6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре, й заохочуйте її за хорошу поведінку.
7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до малюка.
8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.
9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними і їх дотриманні, намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.
10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі.

24.06.2022

Особливості психічного розвитку дошкільнят

«Найкращий спосіб зробити дітей хорошими – це зробити їх щасливими».

О.Уальд

Соціальна ситуація розвитку в дошкільному віці. На етапі дошкільного дитинства складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі.

У ранньому дитинстві малюк відкрив для себе існування дорослих та їхній світ. Якраз відокремлення дитини від дорослого створює нову соціальну ситуацію, в якій вона прагне до самостійності. Ця тенденція є природною і постійною. Істотною особливістю дошкільного віку є виникнення різноманітних стосунків дитини з однолітками, утворення дитячого згрупування. Власній внутрішній позиції дошкільняти стосовно інших людей властиві: розвиток усвідомлення власного Я і значущості своїх учинків, величезний інтерес до світу дорослих.

Провідна діяльність у дошкільному віці. Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільняти виражаються в характерних для нього видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка є формою творчої діяльності. Граючись, дитина поєднує в собі роль автора п’єси та актора, декоратора й техніка. У грі вона пізнає світ, стосунки, ролі, поведінку людей, моделює міжособистісні стосунки в ньому, вчиться орієнтуватися в різних сферах людської життєдіяльності, оволодіває правилами та нормами життя. Гра є провідною діяльністю дошкільняти  тому, що зумовлює найважливіші зміни у психічних процесах і психічних особливостях його особистості. Починає розвиватися творча діяльність, яка виражається у здатності перетворювати навколишню дійсність, створювати нове.

Особливу роль у розвитку особистості дитини в дошкільний період відіграють батьки. Дошкільник поступово стає самостійним, незалежним, розширюється його оточення , а це в свою чергу відкриває значні можливості для самоусвідомлення, оцінювання себе та інших. Розвиток динамічної сторони емоцій і почуттів дошкільника зумовлений формуванням уміння контролювати і регулювати свої емоційні прояви.

І на останок, варто запам’ятати, що головним джерелом гармонійного розвитку дитини є бадьорий, життєрадісний настрій, джерелом якого є любов, ласка і увага Вас,- батьків.

23.06.2022

22.06.2022

Про що говорить улюблений колір дитини?

Ви звертали увагу на колір, яким ваш малюк найбільше любить малювати? Діти часто прив’язуються до певного кольору, і це перевага стосується всього: від улюблених ласощів до іграшки. Психологи вважають, що вибір кольору відображає особливості особистості.

Отже, що можуть сказати колірні переваги про вашу дитину?

Синій

Якщо малюк кидається на все блакитне і синє – у нього вже дорослий світогляд, він цінує рівновагу в житті. Блакитний – це колір, який часто «нав’язують» хлопчикам. Тому дитина може вибирати його за звичкою. Любов до синіх відтінків відображає умиротворений характер. Як правило, такі діти рідко вередують, люблять споглядати і захоплюються спокійними іграми, наприклад, конструктором. Малюк, який тягнеться за темними відтінками синього, можливо, страждає меланхолією. Він замислений, сумний. Може, цей вибір був пов’язаний з враженням від сумної казки, яку дитина прочитала.

Фіолетовий

А в тих випадках, коли дитя вибирає одяг виключно у фіолетових тонах, будьте впевненні: росте майбутній актор! Діти, які люблять фіолетовий, часто захоплюються малюванням, ліпленням з пластиліну. Такі малюки обожнюють розігрувати спектаклі з друзями, із задоволенням беруть участь у новорічних постановках в дитячому саду. А ще маленькі любителі фіолетового нерідко потайливі і хитрі. Така дитина вміє перевтілюватися в слухняного ангела і разом з тим  пустувати.

Жовтий

Малюк, який обожнює жовтий колір, налаштований на величезні життєві перемоги. Такий колір в дитинстві вибирають лідери, майбутні бізнесмени, політики – впливові люди. Любитель жовтого,- розумний, у нього багата уява. Часто такі діти люблять фантазувати, грати в стратегічні ігри на самоті. Вони слухняні, але занадто мрійливі. Іноді їхня фантазія відводить їх далеко, і вони не можуть перемкнутися на дійсність. Але в майбутньому, любителів жовтого чекають приголомшливі перемоги, серйозна кар’єра і, можливо, влада. Жовтий – один з оптимальних дитячих виборів, свідчить про сприятливу атмосферу,як вдома так і в садку. Деяким дітям не подобається жовтий колір – часто це вказує на дискомфортні ситуації в сім’ї.

Рожевий

Багато дівчат люблять рожевий. Це говорить про жіночність,емоційність. Дівчата вибирають рожевий, тому що цей колір асоціюється у них з ляльковими нарядами, квітами, дитячою косметикою. Рожевий експлуатують виробники дівочих іграшок, тому прихильність дівчаток до нього зрозуміла. Але якщо хлопчик обожнює рожевий колір, будьте насторожі: такий вибір зазвичай показує на слабкість, невизначеність, пошук, замкнутість. Нерідко рожевий люблять хлопчики, які відчувають себе не прийнятими та не зрозумілими в своєму оточенні. Однак у деяких випадках хлопчики вибирають рожевий через асоціації з солодощами або від підвищеної емоційності. Крім того, рожевий колір заспокоює дітей.

Червоний

Любителі червоного дуже експресивні. Прихильність до цього кольору вказує на незалежний характер, лідерство, прагнення до популярності і похвали. Такі діти дуже енергійні, рухливі, цілеспрямовані. Вони легко навчаються, швидко починають читати і писати. Однак багато хлопців, які обожнюють бордові або червоні відтінки, бувають неврівноваженими. Зверніть увагу на малюка, який раптово полюбив темні відтінки червоного. Гамма від бордового до коричневого в малюнках часто означає, що дитині необхідний відпочинок, спокій.

Помаранчевий

Цей колір воліють обирати природжені оптимісти. Такі діти відкриті, веселі й говіркі. Маленький любитель помаранчевого має широке коло товаришів, з легкістю йде на контакт з дорослими, викликає в оточуючих захват своєю сміливою безпосередністю. В окремих випадках любов до помаранчевого кольору обумовлена нервозністю. Такі діти вразливі, і сама незначна дрібниця може викликати у них істерику. Крім того, любителі помаранчевого, як правило, мають безліч різноманітних захоплень – малювання, спорт, стратегічні ігри і так далі. Але список його інтересів швидко змінюється, до кожного хоббі він відноситься поверхово. До речі, любов до світлих відтінків помаранчевого вказує на міцне здоров’я і відмінну фізичну форму.

Зелений

Тут все залежить від відтінку. Зелений колір досить складний. Якщо дитина любить салатовий відтінок, це говорить про спокій та оптимізм. Такі діти наділені глибоким інтелектом, у них розвинена фантазія та аналітичний розум. Але якщо дитя віддає перевагу темно-зеленому кольору, насторожіться: як правило, його люблять замкнуті діти, які відчувають себе незрозумілими у своєму середовищі. Темно-зелений зазвичай вибирають діти, які недостатньо відчувають захист і опіку батьків. Вони бояться змін, домінування над власною особистістю. У цілому любов до всіх відтінків зеленого означає ідеалізм, шляхетність і честолюбство, аж до руйнівної самокритичності і боязнь зробити помилку. До речі, багато психологів впевнені: зелений колір відбиває бажання їсти солодке!

Білий

Білий колір люблять спостерігаючі і в той же час сором’язливі малюки. Такі діти мають дуже розвиненим емоційний інтелект – вони чуттєво аналізують все, що відбувається навколо. Нерідко любителі білого вже мають свою точку зору, свою дитячу систему цінностей, яка не схожа на ту, що їм нав’язують дорослі. Улюблений білий колір у дитини часто свідчить про природжений талант до філософських роздумів. Такі діти мають багатий внутрішній світ, вони духовно розвинені, але значно більш замкнуті, ніж однолітки. До речі, нелюбов до білого, різке відторгнення білого кольору може послужити сигналом того, що дитина психологічно втрачає зв’язок з матір’ю.

 

 

21.06.2022

ВЧИМО ДIТЕЙ СПIЛКУВАТИСЬ

Для повноцінного і всебічного розвитку особистості дитині необхідно вміти спілкуватися з однолітками і з дорослими. Позитивне спілкування з батьками – це крок до легкого  спілкування з оточуючими людьми.

Батькам необхідно прийняти свою дитину повністю, з усіма її примхами, і не забувати говорити  про любов до неї. Розмовляйте з дитиною на рівних, тоді вона буде прагнути до спілкування. Перед сном проаналізуйте, скільки разів ви сьогодні повчали і критикували малюка, а скільки раз розповіли йому щось цікаве, поділилися своїми думками, і хвалили його. І який результат? А доброзичливих звернень має бути набагато більше!

Дитина весь час потребує підтримки батьків. Навіть у тому випадку, коли щось не виходить, або вчинила неправильно. Поясніть дитині, що все можна виправити, або спробувати ще раз: «Ти розумний і добрий, наступного разу в тебе обов’язково вийде».

Завжди відкрито говоріть з дитиною про свої почуття, тільки тоді вона навчиться їх розуміти, а, отже, і говорити про них. А ще розмовляте, читате книги і займатеся спільною діяльністю.

ітей дошкільного віку можна вчити спілкуванню з допомогою рухливих ігор. Дорослий в цих іграх – учасник та ведучий. Він оцінює дії інших учасників гри і стежить за дотриманням правил. Дитина буде вчитись орієнтуватись на партнера-дорослого, і гідно програвати, не ображаючись. Після  гри можна завести розмову на пізнавальні теми. Наприклад, якщо в грі у вас «брали участь» якісь тварини, то дитині буде цікаво дізнатися про їхнє життя. Не тільки інформуйте, але й залучайте дитину до спілкування. Під час розмови  використовуйте картинки, слайди, зоологічне лото.

Спілкування має велике значення для становлення дитини як особистості. До 5-річного віку повинні бути сформовані комунікативні уміння:

– уміння слухати і чути іншого;

– уміння брати участь у вільній бесіді;

– уміння бути уважним до самого себе і до оточуючих;

– уміння розуміти відчуття і настрої іншого;

– уміння осмислювати свої вчинки і вчинки іншого.

Розкажіть дитині про «Секрети спілкування»:

1. Називай друга по імені, і він звертатиметься до тебе так само;
2. Будь уважний до тих, хто тебе оточує, і люди поважатимуть тебе;
3. Будь ввічливий, і у тебе буде багато друзів;
4. Умій уважно слухати іншого, і ти зможеш дізнатися багато нового.

(Розкажіть про ці правила дитині якби «проміж іншим», ненав’язливо.)

Також ви можете влаштувати цікаві ігри для дитини, які непомітно для неї допоможуть відпрацювати основні навички, без яких неможливо обійтись у спілкуванні.

Гра №1 «Маски»

Дітям і собі даємо завдання: виразити за допомогою міміки горе, радість, біль, страх, здивування. А хто-небудь третій визначає, чи вдалося зобразити «маску». Учасники: 3-4 гравці (ідеально: мама, тато, дитина).

 Гра № 2 «Жести»

Пояснюємо дітям, що розмовляти можна і за допомогою жестів. Згадуємо по черзі, які жести ми знаємо (як жестом зупинити машину, попросити про щось, поздороватися, попрощатися…). Виграє той, хто зміг згадати жест останнім. У грі грають декілка дітей, а дорослий – суддя- (слідкує, щоб ніхто не використовував незрозумілих або тільки що вигаданих жестів). Якщо ж  ви граєте тільки вдвох з дитиною, у кінці гри переключіть іі увагу  на щось інше, непомітно змініть тему, не акцентуйте увагу на тому, що ви перемагаєте дитину. Не всі діти вміють раціонально реагувати на таке.  Ця порада стосується всіх ігор, у які ви граєте з дитиною.

 

 Гра №3 «Іноземець»

Раптом ви потрапили в іншу країну, ви не знаєте мови, вас не розуміють. За допомогою міміки й жестів запитайте дорогу в зоопарк, в басейн, на площу, де стоїть пам’ятник, у кінотеатр, у кафе, на пошту і так далі.

 Гра №4 «Ці різні слова»

Розкажіть дитині, що за допомогою слів можна приголубити, прогнати, засмутити, зігріти, образити. Заспокой ляльку Таню, яка плаче, подаруй подарунок другу на день народження, поясни іншому, що тобі не подобається, коли тебе штовхають і попроси більше цього не робити.

Таких ситуацій можна придумати безліч. Звичайно, ви можете використовувати такі ситуації, з якими дитина має проблеми: як вирішити непорозуміння без бійки, як пояснити, що ти чогось хочеш без сліз, купити хліб у магазині… Усі ці ситуації програються за допомогою слів, міміки, жестів.

Гра №5«Опиши друга»

Дві дитини або дитина з кимось із дорослих стають спиною один до одного і по черзі описують зачіску, обличчя, одяг іншого; хто опинився точнішим, той виграє.

 Гра №6 «Дотики»

Дитина закриває очі, а хто-небудь із присутніх доторкається до рук. Малюк відгадує, хто це і називає по імені.

20.06.2022

Вправи для батьків і дітей, що допоможуть керувати емоціями

Ці вправи допоможуть знизити тривожність, агресивність і навчать дитину керувати своїми емоціями.

Вправа «Лагіднакрейда». Граполягає у тому, щобмалювати на наспині один у одного різні картинки абобукви, а потімвідгадувати, щобулозображено. Цяграподобаєтьсябагатьомдітям, але, на жаль, не дужепідходитьтривожним хлопчикам і дівчаткам, тому що вони, намагаючисьрозгадатизадуми партнера по грі, можутьхвилюватися, переживати, внаслідокчогонапружуватим’язисильніше і сильніше.

Вправа «Апельсин»

Дитиналежить на спині, голова трохинабік, руки і ноги злегкарозставлені в сторони. Попросітьдитинууявити, що до її правої руки підкотився апельсин, нехай вона візьмейого в руку і почневичавлюватисік (рука повинна бути стиснута в кулак і дуже сильно напружена 8-10 секунд). «Розіжми кулачок, відкоти апельсин (деякідітиуявляють, що вони вичавилисік), ручка тепла … м’яка … відпочиває …» Потім апельсин підкотився до лівої руки. І та ж процедура виконуєтьсялівою рукою. Бажаноробитивправу 2 рази (при цьомупомінятифрукти), якщо вона виконуєтьсялише одна; якщо в комплексі з іншимивправами – досить одного разу (з лівою і правою рукою).

Вправа «Зрушкамінь»Дитиналежить на спині. Попросітьїї уявити, щобіляправої ноги лежитьвеличезнийважкийкамінь. Треба добре впертися правою ногою (ступнею) в цейкамінь і постаратисяхоча б злегказрушитийого з місця. Для цьогослідзлегкапідняти ногу і сильно напружитиїї (8-12 секунд). Потім нога повертається у вихіднеположення; «Нога тепла … м’яка … відпочиває …» Те ж самепроробляється з лівою ногою.

Вправа «Черепаха»Вправаробитьсялежачи, краще на боціабоживоті. Попросітьдитинууявити, що вона маленька черепашка, яка лежить на жовтомупісочку (абом’якійтравичці) біляпрозорогострумочка (річки, озера чи моря – за бажаннямдитини). Грієсонечко, черепашці тепло і добре. Ручки і ніжкирозслаблені, шийкам’яка … Раптомз’явилася холодна хмара і закриласонечко. Черепашці стало холодно і незатишно, і вона сховаланіжки, ручки і шийку в панцир (дитина сильно напружує спину, злегкавигинаючиїї і зображуючитим самим панцир, і так само напружуєшию, руки і ноги, нібивтягуючиїхпідпанцир; 5 10 секунд). Але ось хмараполетіла, зновувиглянулосонечко, знову стало тепло і добре. Черепашка зігрілася, і її шия, ручки і ніжки стали теплими і м’якими і зновуз’явилися з-підпанцира (спина розслабляється 5-10 секунд).

Вправа «Розслаблення в позіморськоїзірки». Цю вправу слід робити як завершальну після попереднього комплексу або будь-яких інших вправ, що містять елементи напруження і розслаблення. Бажановправувиконуватипідмузику. Дитиналягаєспокійно в позіморськоїзірки. Попросітьїї закритиочі і уявитимісце, де вона любить відпочивати, де вона завжди себе добре і безпечнопочуває. Цеможе бути реальнемісцеабовигадане. Потім нехай вона уявить, щознаходиться в цьомумісці і робить в цьомумісці те, відчого вона отримує радість і задоволення (в іншомуваріанті – те, щохочеться). Тривалістьвправи 1-2 хвилини. В кінцівправипопросітьдитинувідкритиочі, потягнутисякількаразів, сісти, глибоковдихнути, видихнути і встати.

“Намалюй свою злість”

Коли дитина сердиться і починає неприйнятним чином проявляти свою злість (б’ється, кусається, кричить і т.п.), запропонуйте їй намалювати свою злість. Дайте аркуш паперу і олівці, бажано воскові. Не втручайтеся у процес малювання, просто спостерігайте.

“М’ячик, котися!”

Тенісний м’ячик кладеться на рівну поверхню. Дитині пропонують здути його, щоб він прокотився по заданій траєкторії. Ігри за участю дихальних елементів психологи вважають найефективнішими.

“Жаба”

Якщомалюк любить купатися, запропонуйтейомудути на поверхню води, щобвийшлихвилі. Зусиллядитиниповинні бути доситьінтенсивними.

“Ураган”

Сядьте навпротималюка і запропонуйтейому вас здути. Нехай віннабере в легеніпобільшеповітря і як сліддме на вас – а ви при цьомуробітьвигляд, щопручаєтеся потокам повітря.

17.06.2022

Рекомендації для батьків : «Техніки емоційної регуляції»

 

Вправа «Африканські танці»

Встаємо,  згадуємо  картинки  з  документальних  фільмів  про  африканські племена,  які  танцюють  навколо  вогнища,  та  почергово  вдавлюємо  ноги  в землю,  згинаючи  в  коліні.  Це  не  має  бути  красиво.  Можна  навіть  не  підіймати стопи, а просто переносити вагу тіла з однієї ноги на іншу (мінімум 1 хвилину).

Вправа «Запах квітів»

Запропонуйте  дитині  уявити,  як  вона  відчуває  запах  квітки,  глибоко вдихаючи  через  ніс  і  видихаючи  через  рот.  Також  можна  подумки  уявити  собі квітку.

Вправа «Маленький зайчик»

Мов  зайчик,  який  стрибає  у  саду,  та  нюхає  все  довкола,  запропонуйте дитині зробити три швидкі вдихи через ніс і один довгий видих через рот.

Вправа «М’яч для зниження стресу»

Створіть  свій  умовний  м’яч  для  зниження  стресу.  Наприклад,  наповніть мішечок,  тканину,  пластиковий  пакет  або  повітряну  кулю  сухим  просом  або рисом.  Якщо  помітили,  що  дитина  відчуває  стрес,  попросіть  її  стиснути утворений «м’яч», щоб зняти м’язову напругу.

Вправа «Солдат та ганчіркова лялька»

Найпростіший  і  найнадійніший  спосіб  навчити  дітей  розслаблятися–  це навчити  їх  чергування  сильної  напруги  м’язів  та  наступного  за  ним розслаблення.  Тому  ця  і  наступна  гра  допоможуть  Вам  це  зробити  в  ігровій формі.

Отже,  запропонуйте  дитині  уявити,  що  вона  солдат.  Згадайте  разом  з дитиною,  як  потрібно  стояти  на  плацу,  витягнувшись  у  струнку  та  завмерши. Нехай  гравець  зобразить  такого  військового,  як  тільки  Ви  скажете  слово «солдат».  Після  того,  як  дитина  постоїть  у  такій  напруженій  позі, скажіть  іншу команду:  «ганчір’яна  лялька».  Виконуючи  її,  хлопчик  чи  дівчинка  мають максимально  розслабитися,  злегка  нахилитися  вперед  так,  щоб  їх  руки бовталися,  ніби  вони  виготовлені  з  тканини  та  вати.  Допоможіть  їм  уявити,  що все їхнє тіло м’яке, податливе. Потім гравець знову має стати солдатом.

Вправа «Насос та м’яч»

Якщо  Ваша  дитина  хоч  раз  бачила,  як  м’яч,  що  здувся,  накачують

насосом,  то  їй  легко  буде  увійти  в  образ  та  зобразити  зміни,  що відбуваються в цей момент із м’ячем.

Отже,  станьте  один  навпроти одного.  Гравець,  що  зображає  м’яч, має стояти  з  опущеною  головою,  мляво  висячими  руками,  зігнутими  в  колінах ногами  (тобто  виглядати  як  не  надута  оболонка  м’яча).  Дорослий  тим  часом збирається виправити це становище і починає робити такі рухи, ніби він тримає насос. Збільшуючи інтенсивність рухів насоса «м’яч» стає все більш накаченим.

Коли  у  дитини  вже  будуть  надуті  щоки,  а  руки  з  напругою  витягнуті  в сторони, вдайте, що ви критично оцінюєте свою роботу. Доторкніться до її м’язів і  нарікайте  на  те,  що  Ви  перестаралися  і  тепер  доведеться  здувати  м’яч.  Після цього  зобразіть  висмикування  шланга  насоса.  Коли  ви  це  зробите,  «м’яч» здується настільки, що навіть впаде на підлогу.

Примітка.  Щоб  показати  дитині  приклад,  як  грати в надувного  м’яча, краще  спочатку  запропонувати  їй  побути  в  ролі  того,  хто  працює  насосом. Тренер  напружуватиметься  і  розслаблятиметься,  що  допоможе  і  йому відпочити, а разом і зрозуміти, як діє цей метод.

Вправа «Сніговик»

Батько  і  дитина  перетворюються  на  сніговиків:  встають,  розводять  руки  в сторони, надувають щоки і протягом10 секунд утримують дану позу.

Дорослий  каже:  «А  тепер  визирнуло  сонечко,  його  гарячі  промені торкнулися  сніговика  і  він  почав  танути».  Гравці  поступово  розслабляються, присідають навпочіпки і лягають на підлогу.

Пальчикова гімнастика

Запропонуйте  дитині  за  допомогою  пальчиків  показати,  як  руки «стрибають»,  «радіють»,  «штовхаються»,  «кусаються»,  «тремтять»,  «бояться», «перемагають».

Вправа «Струшуємо зайве»

Ви  розповідаєте  дитині,  що  однією  з  найскладніших  перешкод  у досягненні  успіху  є  згадки  про  минулі  невдачі,  але  за  допомогою  гри  можна «скинути» невдачі.

Спочатку  «обтрушуємо»  долоні,  лікті,  плечі,  потім  ноги,  від  пальців  до стегон. Трясемо головою. Потім «струшуємо» усе зайве з обличчя.

Вправа «Подорож на хмарі»

Сядь  зручніше  і  заплющ  очі.  Глибоко  вдихни  і  видихни.  Я  хочу  тебе запросити  у  подорож  на  хмарі.  Стрибни  на  білу  пухнасту  хмару,  схожу  на  гору м’яких подушок. Відчуй, як твоя спина і ноги зручно вмостилися на цій великій хмарній  подушці.  Тепер  починається  подорож.  Твоя  хмара  вільно  здіймається  у синє  небо.  У  небі  високо  і  спокійно.  Нехай  хмара  перенесе  тебе  в  місце,  де  ти почуваєшся  щасливим.  Спробуй  побачити  це  місце  якомога  детальніше.  Тепер пора повертатися. Злізь зі своєї хмари і подякуй їй за таку чудову подорож.

Тепер спробуй намалювати місце, де ти почуваєшся спокійно і щасливо.

Матеріали взяті з Методичних рекомендації «Перша психологічна допомога. Алгоритм дій». Додаток до листа МОН №1/3872-22 від 04.04.2022р.

 

16-06.2022

Консультація для вихователів

«Профілактика стресів у педагогічній діяльності»

Стресова ситуація: допомогти самому собі

В  просторі, відчути своє тіло, руки, ноги, голову, усвідомити У житті кожної людини інколи виникають стресові ситуації. Здебільшого ті, хто пережив травму, поступово повертаються до звичного життя, а дехто ще впродовж тривалого часу перебуває в посттравматичному стресі. Щоб подолати цей стан, можна звернутися по психологічну допомогу до фахівця — практичного психолога — або розповісти про свої переживання, душевний біль близькій людині. Однак якщо з певних причин це проблематично, важливо вміти допомогти самому собі. Адже іноді людина може допомогти сама собі навіть більш ефективно, ніж хто-небудь інший. Бо без бажання людини пережити своє горе, позбутися тяжких переживань (а ще й спробувати допомогти своєму другу, дитині тощо подолати стан безвиході, сум’яття, відчаю, розчарування) будь-яка допомога буде недостатньо дієвою.

То що людина може зробити в ситуації, яку, на перший погляд, ні зрозуміти, ні змінити, ні пережити неможливо?

Шляхи розв’язання стресової ситуації

Існує чимало способів подолання стресового стану самотужки.

Людина, яка прагне допомогти собі сама, має їх знати. Тож розглянемо їх детальніше.

Коли людина переживає високий рівень стресу, тіло наче припиняє її слухатися. Страх паралізує і не дає змоги рухатися, думати,

приймати будь-які рішення. У такому разі спочатку потрібно максимально зосередитися, зорієнтуватися, що «все це моє» і «я це контролюю». Можна зробити кілька нескладних фізичних вправ, прийняти теплий душ. Це допоможе розслабитися, перевести дихання,

сконцентруватися на тілесних відчуттях, знімаючи загальне оціпеніння, приводячи себе до тями («я живий, отже, можу міркувати і мислити»).

Важливо також переконатися, що світ навколо — реальний

(«я в саду, навколо мене дерева, чую, як шелестить листя, я йду по

піщаній доріжці»).

Далі потрібно усвідомити психотравматичну реальність, тобто те, що відбувається, або те, що вже сталося. Якщо стресова ситуація вже відбулася, її потрібно усвідомити як факт, і переживати, не руйнуючи себе, наприклад, почуттям вини чи ненависті, помсти тощо.

Причин того, що сталося, може бути безліч. Людині складно охопити їх усі, однак треба розуміти, що змінити нічого вже не можна, а от зашкодити собі чи комусь — цілком. Якщо ситуація, що травмувала, триває, варто усвідомити свою роль у ній, оцінити свої можливості («чим я можу бути корисним», кому я можу допомогти») і спрямувати їх на те, щоб усе закінчилося благополучно. За таких умов почуття вини може й не виникнути.

Бажано, щоб поруч із людиною, яка переживає стрес, був хтось, хто підтримав би її добрим словом, усмішкою, допоміг конкретною справою, навіть буденною: купив продукти, приготував обід тощо.

Під час спілкування слід уважно слухати одне одного, піклуватися, реагувати спокійно, без агресії, дати людині, яка пережила стрес, можливість поплакати, виговоритися. Важливо їй співпереживати. Обійняти, взяти за руку, подивитися в очі та побачити в них підтримку — щоб відчути контакт, те, що людина в складні моменти не залишилася сама, що поруч той, хто теж переживає та шукає способи розв’язання складної психотравмувальної ситуації.

Любов та співчуття подарують також домашні улюбленці. Найліпшими «лікарями» визнано собак, кішок і коней. Страх і внутрішнє напруження швидко минають під час спілкування з дельфінами.

Заспокоїтися, відволіктися, віднайти баланс між внутрішнім і світом і навколишнім середовищем дасть змогу прогулянка на свіжому повітрі, безпосереднє спілкування з природою. Улюблена кімнатна рослина або дерево біля будинку теж можуть «пожаліти» людину, яка переживає горе. У стані стресу також можна послухати улюблену музику. Усе це додає енергії, життєвого тонусу, поліпшує самопочуття та дарує хороший настрій.

Опісля травматичної ситуації корисно замислитися, як жити далі. Піклування про перспективу, про найближче майбутнє — те, що буде через годину, завтра, післязавтра, через місяць, — дасть змогу активізувати резерви, які є в кожної людини. Це фізичні, психічні, емоційні, інтелектуальні, моральні та інші можливості, які відкривають перед людиною широкий простір для діяльності.

Якщо людина перейматиметься не лише своїми проблемами і способами їх розв’язання, а також дбатиме про інших, намагатиметься допомогти їм переживати складні хвилини їхнього життя, це дасть їй змогу повірити в свої сили, упевнитися у своїх намірах і пошуках шляхів їх втілення в життя. Вона зможе усвідомити свою відповідальність як за те, що відбувається «тут і тепер», так і за те, що відбуватиметься завтра: і не лише з нею, а й тими, хто її оточує«Завтра ми разом провідаємо подругу, яка лежить у лікарні: ти купиш фрукти і кефір, я — ліки, візьмемо з собою відеозапис святкування Нового року. А основне — подарувати їй своє душевне тепло, підбадьорити хвору»).

Щоб подолати стрес, варто шукати позитив, реалізувати свої

наміри та плани. Навіть у незначних успіхах (провідав друга, помив підлогу в квартирі) потрібно усвідомлювати свої дії, помічати

прогрес, розвиток. Варто бути відкритим для нового, хорошого,

світлого, помічати в інших «паростки одужання», підтримувати

їх в ефективному розв’язанні травматичної ситуації, ділитися досвідом.

Важливо не лише помічати хороше, а й самому бути джерелом

позитиву, висловлювати підтримку іншим. Не варто соромитися радіти життю, сміятися і жартувати. Слід спілкуватися з добрими, хорошими, щирими людьми, обмінюватися позитивними емоціями.

Допомогти собі — означає позитивно відчувати, думати, діяти, спілкуватися. Варто налаштовувати на це і тих, хто поруч, і разом діяти конструктивно. Слід змінювати відчай і гнів на надію та прощення. А сильні переживання спрямовувати в творче русло. Хвилини творчості, натхнення (під час написання віршів, малювання, ліплення, вирізання з дерева, фантазування) дадуть змогу відчути свіжий потік енергії, по-новому поглянути на ситуацію, що непокоїть, порівняти себе

«вчорашнього» і «сьогоднішнього».

Не варто забувати про те, що сталося, про наболіле, адже це своєрідний життєвий урок, випробування. Слід пам’ятати, що в кож¬ної людини завжди є перспектива і широкі можливості змінюватися на краще, ідучи назустріч світу, людям, і ліпшому в самому собі й від¬повідно змінювати навколишній світ. Адже якщо неможливо впли¬нути на хід подій, варто спробувати змінити своє ставлення до того, що відбувається.

За бажанням людина може зміцнити свою стресостійкість. Для цього варто обмежувати «споживання» інформації, яка засму¬чує. Бажано читати хороші книжки, дивитися високохудожні фільми, пригадувати улюблені казки — у них море життєвої мудрості. Допо¬можуть налаштуватися на позитив також притчі.

Притча про добро і зло

Колись давним-давно старий індіанець розповів своєму внуку одну життєву істину:

—      Усередині кожного з нас іде боротьба, що дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк є втіленням зла — заздрощів, ревнощів, егоїзму, самолюбства, брехні. Другий — добра: миру, любові, надії, люб’язності, істини, доброти, вірності…

Маленький індіанець, зворушений до глибини душі слова¬ми дідуся, на мить замислився, а потім запитав:

—      А який вовк зрештою перемагає?

На обличчі старого індіанця з’явилася ледь помітна усміш¬ка. Він відповів:

—      Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш.

—      І розв’язання проблем, це втрата старих життєвих основ і можливість

відкрити н пізнати нові грані своєї особистості, змінити життя на краще, зберегти і зміцнити свою людяність.

Негативні та позитивні аспекти кризи зміни моделі поведінки

Процеси, що відбуваються в психіці людини і пов’язані з необхідністю змінити модель поведінки, називають кризами. Під час кризи відбувається розрив між сучасними і минулими образами Я. Окрім негативного впливу на психічне здоров’я людини, кризи стимулюють процес особистісного розвитку людини (за Еріком Еріксоном).

Криза дає людині змогу по-новому поглянути на себе, на своє життя, на обставини. Адже кожна людина зазвичай іде по життю торованою доріжкою і боїться або не наважується звернути з неї, тобто змінити щось. Саме криза дає таку можливість, якою можна конструктивно скористатися. Кожен має завжди бути готовим засвоїти певний урок кризової ситуації. І не шляхом «утечі» від неї (наприклад, у депресію, віртуальну реальність, алкоголь, наркотики), а завдяки укладенню миру із самим собою. Важливо розуміти, що будь-яка криза приховує можливість особистісного зростання, шанс звернутися до своєї душі, зрозуміти природу своїх страждань, гармонізувати власний внутрішній світ, життя, переглянути свою поведінку. Адже криза — це загострення і водночас розв’язання проблем, це втрата старих життєвих основ і можливість відкрити н пізнати нові грані своєї особистості, змінити життя на краще, зберегти і зміцнити свою людяність.

15.06.2022

Рекомендації для батьків « Виховання без насильства»

Вважається, що кожна дитина — маленьке диво й велике щастя для своїх батьків. Проте така оптимістична картинка, на жаль, не стовідсоткова. Цей відсоток у нашому суспільстві чим далі, тим більше має тенденцію до зниження. Аборти, якими перериваються небажані вагітності; залишені у пологових будинках діти; немовлята у сміттєзбірниках; батьки-вбивці власних дітей; проблемні родини, в яких діти потерпають від експлуатації з боку батьків; пристойні сім’ї, в яких фізичне покарання дитини є нормою життя, — все це насильницькі способи позбутися або самої дитини, або небажаної для дорослих її поведінки.

Таке ставлення дає дитині уявлення: саме так, із застосуванням насильства слід домагатися бажаного й формує у неї переконання: насильство — найкращий спосіб протистояння тому, що тобі не подобається, що ти не можеш змінити, швидкий шлях досягнення бажаного.

А потім ми, дорослі, дивуємося: звідки в наших дітях беруться жорстокість, агресія, непоступливість, брехливість, безсовісність, бездушність. І, розпочинаючи боротьбу з негативними проявами поведінки, знову не знаходимо нічого кращого за фізичне та моральне насильство.

На моє переконання, доки насильство з боку люблячих батьків, а потім — і дбайливих педагогів не викоріниться із суспільної моралі, суспільство вирощуватиме людей, переконаних, що шлях розв’язання власних проблем з позиції грубої фізичної або витонченої моральної сили найефективніший та найдієвіший.

Висновки, переконання автора з порушеної проблеми склалися під впливом праць всесвітньо відомих письменників, філософів, педагогів, психологів, які всім своїм життям відстоювали думку, що вільну та щасливу особистість можна виховати лише ненасильницькими методами, тільки розумною й водночас сердечною любов’ю. Це Ю. Азаров, Ш. Амонашвілі, С. Гєссен, І. Кон, О. Кононко, Я. Корчак, Г. Лендрет, А. Макаренко, Б. Нікітін, К. Прайор, К. Роджерс, В. Сухомлинський, Л. Толстой, С. Френе, Р. Штейнер та інші видатні представники гуманістичного спрямування.

 

ДО ЧОГО ПРИЗВОДЯТЬ ФІЗИЧНІ ПОКАРАННЯ

“Люблячі” батьки та “дбайливі” педагоги (які теж практично всі є батьками) задля виправдання застосування до дітей насильницьких методів з благородною метою виправлення їхньої небажаної поведінки, проголошують: “БИТТЯ визначає свідомість!”, “школі потрібна ЛОЗИНА”.

Справді — визначає! Щодо цього немає сумнівів. Проте, на превеликий жаль, не завжди в тому напрямку, на який сподіваються дорослі. Спробуємо разом розібратися, чого ж може навчити дитину биттям.

По-перше, у дитини формується стійке переконання: насильство — найкращий та єдиний спосіб досягти бажаного та судження: коли я стану дорослим й у мене будуть власні діти, я теж їх битиму. А коли хтось із дітей, страждаючи від побиття, і запевняє себе, що ніколи не каратиме власних дітей, то, ставши дорослим, рідко реалізує свої дитячі плани, а йде узвичаєним шляхом, прокладеним крізь століття його предками.

По-друге, складається неусвідомлене, а від того ще небезпечніше переконання — мене б’є людина, яка мене любить, тож і я, у свою чергу, маю право бити того, кого люблю. Це підсвідоме судження є мотивацією у дитячих бійках, а згодом може яскраво проявитися в дорослому віці у таких формах поведінки, як мазохізм — б’є мене, тобто любить; садизм — люблю, себто маю право бити; й садомазохізм — прийняття, схвалення та отримання задоволення від фізичного насильства у стосунках між людьми.

Крім того, биття може призвести до пробудження ранньої дитячої сексуальності — дитина, що відчула під час побиття оргазм, надалі провокуватиме батьків до акту екзекуції, щоб знову відчути сексуальне задоволення. Страшно, що отримання задоволення від жорстокості та болю, у майбутньому може стати для людини нормою життя.

По-третє, у дитини, яку фізично карають за якусь провину (за реальним або помилковим звинуваченням) значущі для неї люди — батьки, педагоги — може виникнути агресія — мотивована деструктивна поведінка, яка суперечить нормам людського співіснування, завдає фізичної шкоди людям або стає причиною їхнього психологічного дискомфорту. Ця поведінка провокується ненавистю до тих, хто викрив провину, та бажанням помститися, але так, щоб ніхто про це не дізнався, щоб уникнути покарання. Або інша протилежність — аутоагресія — агресія щодо себе, почуття провини, що призводить до алкоголізму та наркоманії, а подекуди й до крайньої форми — суїциду. “Я поганий, бридкий, мене немає за що любити, я нікому не потрібний, життя не має сенсу,” — так розмірковує людина, що зважилася накласти на себе руки.

 

ЧОМУ БАТЬКИ ВДАЮТЬСЯ ДО ФІЗИЧНИХ ПОКАРАНЬ?

Якби люблячі батьки знали про можливі наслідки своїх виховних зусиль, чи стали б вони фізично карати свою дитину? Здавалося б, відповідь очевидна.

Проте, на жаль, навіть ті дорослі, які здогадуються або напевно знають про сумні наслідки насильства, все ж вдаються до нього. Чому так буває?

Причини:

• стійке переконання, що так роблять УСІ, жодна дитина, мовляв, не виросла без фізичного покарання, нас у дитинстві били, але ж ми виросли нормальними людьми;
• відчуття власної неспроможності змінити поведінку дитини. У стані роздратування, розгубленості обирають найперше, що спадає на думку — фізичне покарання дитини з благородною виховною метою;
• безкарність дорослого перед дитиною.

Потім, уже після того, як акт фізичного покарання відбувся, батьківські роздуми з цього приводу можуть іти різними шляхами:

1. звинувачення — дитина, мовляв, сама винна у тому, що трапилося! Якби не робила поганого, не говорила б зайвого, я б нізащо її не бив. Хай поводиться добре, щоб не бути битою;
2. самообман — чим дужче покараєш (так, щоб запам’ятала), тим ймовірніше, що дитина такого більш ніколи не скоїть. І, справді, в деяких випадках подібна поведінка більше не повторюється, але не тому, що дитина усвідомила свою провину, а лише з побоювання бути покараною. Поведінка дитини у цьому разі не змінюється, вона отримує урок — погане слід робити так, щоб тебе не викрили;
3. самовиправдання — не утримався, в усьому винні нерви, намагатимуся, щоб таке більше не повторилося чи хоча б траплялося якнайрідше, і висновок: треба шукати інші шляхи впливу на дитину;
4. каяття — визнання провини перед дитиною та намагання вибачитися перед нею.

Буває, що каяття стає останньою краплею для остаточного прийняття батьками рішення “Більше ніколи не підніму руку на сина”. Надалі відбувається величезна внутрішня робота дорослого над собою з метою знаходження та застосування інших — ненасильницьких — методів впливу на дитину.

Проте, якщо систематично виникає замкнене коло: побив — покаявся — вибачився (не обов’язково на словах, показною ніжністю та пестощами, задобрюванням подарунками, дозволом робити те, за що нещодавно карали) — знову побив — є небезпека виростити з дитини асоціальний елемент, злочинця, в окремих випадках навіть — маніяка. За невизначеної батьківської позиції у малого збиваються соціальні орієнтири, він не може зрозуміти, чого ж від нього вимагають батьки. Схвалюють і карають за ті самі вчинки. Цей шлях значно гірший за той, коли дорослий упевнений у справедливості фізичного покарання у виховних цілях і застосовує його.

 

ПРО ЗЛИХ І ДОБРИХ ЧАРІВНИКІВ

Американський психолог Карен Прайєр у книзі “Не гарчіть на собаку” описує чотири негативні методи позбавлення від небажаної поведінки або, як вона їх називає, “злих чарівників”, та чотири методи позитивного підкріплення поведінки — “добрих чарівників”.

Розглянемо ці методи

Злі чарівники

• Метод 1 “Вбити звіра”. Ізолювати дитину. Це дуже дієвий метод, тому що поведінка ізолюється разом з дитиною. Прикладом негативного застосування цього методу можуть бути погрози батьків: “Йди з очей, тобі немає місця у моєму серці”, “Погано поводитимешся — здам до дитячого садка”. Зрозуміло, що при цьому дитина сприйматиме дошкільний заклад як покарання за провину.
• Метод 2 “Покарання”. Його знають усі й застосовують найчастіше, хоча це ніколи не дає очікуваного результату, бо завжди відбувається після скоєного вчинку й виховує в дитині покірливість чи страх або агресію та непокору. Покарання не формує усвідомлення та розуміння неможливості поганої поведінки та не дає дитині розуміння, як же слід поводитися прийнятно й правильно.
• Метод 3 “Негативне підкріплення”. Це будь-які небажані для дитини дії дорослого, яким вона могла б запобігти, змінивши власну поведінку. Від покарання цей метод відрізняється тим, що діє в момент скоєння вчинку, а не після нього, й може спонукати до зміни поведінки дитини у цей же момент.
• Метод 4 “Згасання”. Небажаній поведінці надається можливість зникнути самій по собі. Найчастіше його застосовують щодо таких небажаних проявів, як ниття, бурмотіння, нав’язливі прохання, погрози на адресу дорослого з боку дитини. Якщо ці прояви не дратують батьків, не викликають ніякої реакції, вони згасають.

Проте важливо розібратися, чому дитина так поводиться. Вона ж може капризувати від втоми, голоду, дискомфорту.

“Виховати” по-справжньому вередливе дитя можуть батьки, які, дуже довго витримуючи каверзування дитини, раптом зриваються, порушуючи всяку виховну стратегію: “Та бери, роби, що хочеш, тільки відстань від мене зі своїм скиглінням”, — поступаються вони. Батьки або не розуміють, або забувають, що будь-яке випадкове підкріплення — чи то добре, чи погане — сприяє закріпленню подібної поведінки у майбутньому житті.

Добрі чарівники

• Метод 1 “Формування несумісної поведінки”. Залучення дитини до виконання дій, фізично несумісних з небажаною поведінкою. Цей метод корисний, коли йдеться про подолання негативних емоційних станів: тривоги, смутку, самотності. Активні фізичні дії — танці, співи, будь-які інтенсивні рухи — несумісні з почуттям жалю до себе. І навпаки — подалати гіперактивність допомагають заняття, які потребують посидючості (образотворча діяльність, настільні ігри, читання тощо).
• Метод 2 “Поведінка за сигналом”. Поведінка може бути недоречною не сама по собі, а в певному контексті, тоді, як за інших обставин ця ж поведінка може бути своєчасною та слушною. Наприклад, в іграх, інсценівках або у спорті поведінка дитини може відповідати певній ролі. Навіть зовсім маленькі діти спроможні зрозуміти це й не переносити ігрові форми у повсякденне життя.
• Метод 3 “Запобігання негативним проявам поведінки”. Цей метод дуже корисний у випадках, коли батьки хотіли б, щоб дитина позбулася певного типу поведінки. У цьому разі варто підтримувати будь-які позитивні наміри, дії та досягнення дитини, а не дорікати, лаяти та карати за помилки.
• Метод 4 “Зміна мотивації”. Усунення мотивації до небажаної поведінки — найефективніший метод. Наприклад, дитина зчинила скандал у магазині, мати намагається це припинити, застосовуючи силу. А причина “бунту” виявляється в тому, що дитина хоче їсти, і вигляд та запах великої кількості їжі є для неї надзвичайно сильними подразниками. Та й сама мама, втомлена і голодна після роботи, теж роздратована. Розв’язати проблему можна, погодувавши дитину, перш ніж вирушити за покупками, та й самій матері щось попоїсти.

Зниження уваги до дитини, обмеження спілкування з нею або чогось іншого, в чому в неї є потреба, що вона любить, відмова в улюбленій їжі, тобто намагання примусити дитину зазнавати дискомфорту з єдиною метою — зробити покарання дієвішим — це аж ніяк не найкращі помічники.

На превеликий жаль, маємо констатувати: з “добрими чарівниками”, багато хто з батьків не знайомий. Сумно те, що, навіть і здогадуючись про їх існування, дорослі не вважають за потрібне звертатися до них. А чи варто мудрувати? Існує ж старий, дідівський метод “навчання” — фізичне покарання. Це ж простіше, ніж терпляче, докладаючи зусиль, виправляти поведінку дитини, часто спровоковану батьківськими ж помилками. Життя — це постійний вибір, як вчинити: гуманно, по-людськи, чи агресивно, по-звірячому. Саме від батьків залежить, яке підґрунтя цього вибору буде закладено, щоб дитина, а потім доросла людина робила його самостійно все своє подальше життя.

 

НЕ ПРОВИНА, А БІДА

Якби люблячі батьки, перш ніж ударити дитину, замислилися над тим, що злочинці теж родом з дитинства й що фізичне насильство може призвести до формування у ріднесенького чада злочинних схильностей: агресивності, мстивості, брехливості, зухвалості, замкненості… Саме про це чимало написано в підручниках з кримінальної психології, та й психологи дійшли висновку: всі злочинці у дитинстві зазнавали насильства.

Отже, дорослому, який замахнувся на сина чи доньку, варто поміркувати: чого я хочу домогтися? Змінити небажану поведінку дитини або продемонструвати “хто в домі хазяїн” та відігратися на ній за непокору або прояв власної думки, бажання відстояти власні цінності? Якщо мета — боротьба з непокорою, то це нічого спільного з вихованням не матиме, а буде лише відстоюванням свого домінантного становища, що лягає на совість дорослого, бо тим самим він дає дитині яскравий приклад торжества насильства. І не має значення, про що йдеться, — про грубу фізичну силу чи витончене моральне покарання.

Якщо ж з позиції розумних дорослих подивитися на вчинки дітей не як на провину, а як на їхню БІДУ, яка сталася внаслідок незнання малими соціальних норм та правил, або невиконання в силу неправильно сформованих дорослими ж переконань, то стає очевидним: слід шукати інші — ненасильницькі — методи виховання дітей, і змінюватися треба насамперед їм самим — батькам і вихователям.

Дехто вважає, що краще дати стусана за погану поведінку, ніж вдаватися до витонченого морального насильства (позбавлення дитини батьківської любові, спілкування, уваги та піклування), бо іноді воно “б’є” болючіше, ніж фізичне покарання. Фізичні рани, мовляв, загояться, якщо злегка нашльопати малого, а моральні залишаться у душі назавжди. Але це не так. Відмова від морального покарання аж ніяк не може бути виправданням для покарання фізичного.

Фізичні покарання дітей у родинах — різні форми морального насильства у системі освіти — авторитарні методи керівництва дорослими людьми на роботі — суспільна система покарання злочинців — це ланки одного ланцюга — прийнятих у суспільстві різних форм насильства над особистістю. Важливий крок до зміни цієї хибної, соціально прийнятої закономірності — формування суспільної свідомості у напрямку утвердження гуманних тенденцій у взаєминах між людьми, зокрема гуманізації ставлення батьків до власних дітей. Діти не народжуються “злочинцями”, а стають такими, якими їх виховують дорослі та соціальне оточення. І тут хто на що здатен…

Частина суспільства поступово починає усвідомлювати, що покарання насильством (фізичним та/або моральним) дуже рідко дає позитивний ефект, який ще й знижується при повторенні застосування сили. Проте, маємо з жалем констатувати: цей метод сьогодні ще широко застосовується в родинах, педагогічних колективах, на виробництві, у державі в цілому.

 

ПОТРІБНІ БАТЬКІВСЬКІ УНІВЕРСИТЕТИ

Любити дитину — зовсім не означає завжди й у всьому їй потурати та схвалювати всяку її поведінку. Небажану поведінку обов’язково треба коригувати і тут, без сумніву, необхідні й суворість, і вимогливість, і безкомпромісність. Не варто забувати, що, крім рук, якими можна побити дитину, Господь надав нам погляд, голос, міміку, жести, інтонацію, тембр, ритм, позу, мову тіла — ті інструменти виховання, які допоможуть обійтися без фізичного насильства.

Але тут може очікувати інша пастка. Усі ці інструменти без поваги та любові до малого можуть стати більш витонченими засобами морального насильства. Усі, здавалося б, найгуманніші методи впливу дорослого на дитину: роз’яснення, переконання, наведення позитивних прикладів без поваги до особистості дитини, прагнення її зрозуміти, безумовно прийняти та любити її, перетворюються на нудні нотації, надокучливі втовкмачування, лицемірне моралізування. Існує й інша крайність — ігнорування дитини, позбавлення любові, спілкування, батьківської турботи та уваги.

Життя показує: наслідки морального насильства іноді бувають страшніші за наслідки фізичного покарання у виховних цілях.

Гуманних, психолого-педагогічно грамотних методів виховання дітей, що ґрунтуються на батьківській любові (вимогливій й водночас доброзичливій), слід навчатися тим дорослим, які вважають, що без насильства неможливо виховати справжню Людину. Ось тільки лишається відкритим питання: де цього навчатися? Адже у державній освітній системі не передбачено батьківських університетів.

Особистісно орієнтована освіта, яка вже кілька десятиліть декларується державною освітньою системою, на практиці пробуксовує, тому що першочергове значення надається академічним знанням дітей, а у виховному аспекті тримається курс на виправлення хиб виховання, а не на формування суспільного світогляду як поваги до особистості людини незалежно від її віку.

Діти — не вроджені анархісти, і їм не потрібна безмежна свобода, як вважають деякі дорослі. Навпаки, щоб відчувати себе комфортно та захищено, дітям необхідні рамки та межі дозволеного. Тому вони з готовністю підкоряються суспільним правилам та законам й бурхливо протестують проти необґрунтованих проявів насильства з боку люблячих дорослих. Ймовірно, їхній незахаращеній буттям свідомості відкрито більше, ніж розуму битих дорослих: повага до особистості й насильство над нею — несумісні речі. Пам’ятаймо про це!

 

© “Дошкільне виховання”, №6, 2012

Консультація для батьків : « Чому дитина погано себе поводить?​?»

Ми часто запитуємо себе, чому дитина не слухається. Щоб зрозуміти, чому це відбува­ється, розберімося спочатку в причинах.

Психологи визначили чотири основні при­ховані причини серйозних порушень поведінки дітей.

Перша— боротьба за увагу. Якщо дитина не отримує вдосталь уваги, яка їй так потрібна для нормального розвитку, вона знаходить свій спосіб її отримати: непослух. Батьки раз у раз відволікаються від своїх справ, роблять заува­ження… Не можна сказати, що це дуже приємно, але увагу все-таки отримано. Краще така, ніж ніякої.

    Друга — боротьба проти надмірної батьківської опіки. Дітям важко, коли батьки спілкуються з ними здебільшого у формі зауважень, побо­ювань, вказівок. Дитина починає повставати. Вона відповідає упертістю, діями наперекір. Сенс такої поведінки — відстояти право самому вирішувати свої справи, показати, що вона особистість. Не важливо, що її рішення часом не дуже вдале, навіть помилкове. Зате воно своє, а це головне!

Третя причина — бажання помститися. Діти часто ображаються на батьків. Наприклад: батьки уважніші до меншої дитини; мати розійшлася з батьком; удома з’явився вітчим; батьки по­стійно сваряться… Багато поодиноких приводів: різке зауваження, несправедливе покарання. У глибині душі дитина переймається, а на по­верхні — протести, непослух, неуспішність. Сенс поганої поведінки: «Ви зробили мені погано, хай і вам буде так само!»

Четверта причина — втрата віри у власний успіх. Накопичивши гіркий досвід невдач і кри­тики на свою адресу, дитина втрачає впевне­ність у собі, у неї складається низька самооцінка. Вона може прийти до висновку: «Нема чого на­магатися, все одно нічого не вийде.» При цьому зовні вона показує, що їй усе одно: «І нехай по­гана, і буду погана». Виявити справжню причину непослуху й поганої поведінки досить просто, хоча спосіб може здатися парадоксальним.

Батькам потрібно звернути увагу на власні почуття. Якщо дитина бореться за увагу, вини­кає роздратування. Якщо підґрунтя стійкої не­слухняності — протистояння волі батька, то ви­никає гнів. Якщо прихована причина — помста, то у відповідь виникає образа. Коли дитина гли­боко переживає своє неблагополуччя, батько чи мати потрапляє у владу почуття безнадійнос­ті, а часом і відчаю. Що ж робити далі? Загальна відповідь на питання — не реагувати звичним чином. Адже що більше дорослий незадоволений, то більше дитина переконується: її зусилля досягли мети. І вона відновлює їх із новою енер­гією. Дорослому потрібно усвідомити, що саме він відчуває, і перейти до позиції допомоги.

Якщо точиться боротьба за увагу, потріб­но надавати дитині позитивну увагу — при­думати якісь спільні справи, гри, прогулянки. Якщо джерело конфліктів — боротьба за самоствердження, то слід, навпаки, зменшувати свою замученість у справи дитини.

Для дитини дуже важливо накопичувати до­свід власних рішень і навіть невдач. Найкраще допоможе позбутися від зайвого тиску та диктату розуміння, що впертість і свавілля дитини — це благання: «Дозвольте ж мені жити своїм ро­зумом». Якщо ви відчуваєте образу, то потрібно запитати себе: що змусило дитину заподіяти її вам? Що болить їй самій? Чим ви образили або постійно ображаєте її? Зрозумівши причину, її по­трібно виправити. Потрібно припинити вимагати «належної» поведінки, забути про свої очікування і претензії. Напевно, дитина щось може, у неї є до чогось здібності. Знайдіть доступний для неї рівень завдань і почніть рух уперед. Організуйте з нею спільну діяльність, сама вийти з глухого кута вона не зможе. При цьому дитину не мож­на критикувати! Шукайте будь-який привід, щоб її похвалити, відзначайте будь-який, навіть най­менший її успіх. Намагайтеся підстраховувати дитину, позбавляти від великих невдач. Потрібно поговорити з вихователями і зробити їх союз­никами. Ви побачите: перші ж успіхи окрилять дитину.

Отже, головні зусилля потрібно спрямувати на те, щоб замінити свої негативні емоції (роз­дратування, гнів, образу, розпач) на конструк­тивні дії. Для початку важливо знати: після пер­ших спроб поліпшити взаємини дитина може почати поводитися ще гірше! Вона не відразу повірить у щирість ваших намірів і перевіря­тиме їх.

Під час роботи в сім’ях мені доводилося чути від багатьох батьків, як їх сердить і дратує не­послух дітей. Така реакція вельми характерна для батьків маленьких дітей, і це цілком зрозу­міло. Догляд за дитиною, з усіма її повсякден­ними потребами, — тяжка праця, а утримува­ти її від постійного непослуху — зайва турбота. Часто, щоб покласти край непослуху, батьки гримають на дитину, засипають заборонами, лупцюють. Я запитую батьків: «Чи спрацьовують ваші методи?» — І мені, зітхнувши, відповідають: «Іноді, але зазвичай — ні». Насправді, за визнан­ням батьків, якщо їм і вдається припинити непо­слух таким методом, і вони, і дитина потім по­чуваються кепсько.

Існують різні методи відповіді на непослух, кожен з них має свої переваги й недоліки.

Накричати

Важко знайти батька чи мати, які ніколи не кричать. Якщо дитина звикла до певного тембру й гучності голосу, то вона, напевно, звер­не увагу, коли ви підвищуєте голос. Якщо час від часу давати дитині команду або відчитувати її енергійним, різким тоном, дитина, ймовірно, розумітиме, що ви говорите серйозно. Однак, якщо у вас при цьому схвильований і дуже сер­дитий вигляд, цей прийом може виявитися менш дієвим, особливо якщо застосовувати його часто. У два роки дитина іноді просто намагається по­дивитися, що станеться, якщо вас підбадьорити, І якщо ви тут же почнете кричати, у неї складеться враження, що це вона керує вашою поведінкою, а не навпаки. Згодом виявиться, що ви кричите дедалі частіше, проте крик справляє на дити­ну дедалі менше враження. Якщо ви збираєтеся накричати на дитину, постарайтеся, щоб голос звучав твердо і владно, а не схвильовано й роз­дратовано. За спостереженнями деяких батьків, правильно підвищити голос їм допомагають де­кілька глибоких вдихів, зроблених попередньо, або лічба до десяти (про себе).

Пригрозити

Деякі діти перестають пустувати, коли батько чи мати твердим голосом нагадує їм, що ста­неться: «Якщо кубик ще раз полетить на підлогу, я його відберу», «Якщо ти не триматимешся за мою руку, то підеш з крамниці». Однак часто діти не звертають уваги на застереження й по­грози, тому що знають, що ніяких дій після них не буде. Може виявитися, що ваші слова — лише маневр, щоб відкласти конкретні дії. Іноді вияв­ляється таке: що більше ви погрожуєте дитині, то менше вона вас слухається. Вона ніби підбурює: «Припини базікати і зроби щось. Ти ж головний!». Якщо ви помітили, що дитина змінює поведінку після першого застереження, цей прийом у вас виходить. Але якщо одного попередження недо­статньо, час спробувати щось інше.

Побити

Чи подіє на дитину, якщо ви її поб’єте? На дум­ку деяких батьків, подіє. Зрозуміло, коли дитині боляче, вона перерве те, що робила і розпла­четься. Деякі діти припинять пустувати, отри­мавши легкий ляпас по руці або сідницях. Інші не звернуть на це уваги, але зреагують на силь­ніший ляпас. Батьки, які б’ють дітей, роблять це тому, що в дитинстві їх так само били батьки, і цей прийом, на їхнє переконання, приносить користь. На жаль, багато батьків залишаються прихильниками таких заходів боротьби з непо­слухом. Однак вона пов’язана з проблемами, які батькам потрібно мати на увазі.

Коли батько чи мати б’є дитину, та відчу­ває неоднозначний вплив. Вона дізнається, що дорослий більший і сильніший за неї і може завдати їй болю. Тому багато дітей припиняють вести себе погано, після того якїх побили. Проте, коли дитину б’ють, вона отримує й інше розу­міння, на яке дорослі не розраховували: «Якщо вам не подобається, коли людина щось робить, її можна вдарити», «Коли гніваєшся, можна не пояснювати словами, чого ти хочеш, а просто вдарити», «Можна бити тих, хто менший і слаб­ший». Коли дитина дістає вдома таку науку, вона готова понести її у світ. Діти, яких б’ють удома, бувають схильні бити товаришів. Вони також більш схильні бити своїх братів і сестер, а коли виростуть — власних дітей. Іноді батьки роз­повідають мені, як їх у дитинстві били. А якщо я питаю, коли дорослі перестали так карати, за­звичай кажуть: «Коли я почав відбиватися».

 

Цілком природно, що діти, як і дорослі, іно­ді сердяться, дратуються, висловлюють своє невдоволення чимось. Як реагувати на це? Маленьку дитину краще просто переключити, відволікти її увагу на щось інше. Але в жодно­му разі свої позиції здавати не можна. Якщо дитина не заспокоюється, і далі дратується, не потрібно читати їй нотації, карати чи доріка­ти, зараз це марно. Краще залишити її наодинці з цим роздратуванням, поки не заспокоїться. Якщо їй вдалося впоратися зі своїм роздрату­ванням, дуже важливо наголосити на цьому і похвалити її.

У багатьох ситуаціях добре використовувати метод попередження. Наприклад, дитина неаку­ратно гортає книжку: мне й навіть рве сторін­ки. Не потрібно довго повторювати: «Не рви книжку!», краще попередити, сказавши: «Якщо ти будеш погано поводитися з книжкою, я від­беру її в тебе». У цьому випадку дитина отри­мує можливість подумати і прийняти рішення. Якщо вона змінить свою поведінку, її похвалять, і книжка залишиться в неї, якщо буде поводи­тися так само, — книжку відберуть. Такий метод дає змогу уникнути зайвих повчань, слів і роз­мов. Але важливо пам’ятати, що попередження має бути неодмінно виконано, щоб дитина не вважала його пустою погрозою.

Можна також використати метод обіцянки нагороди за хорошу поведінку. Якщо ви зби­раєтеся взяти дітей із собою, наприклад, у гості чи в крамницю, і знаєте, що діти аж ніяк не зби­раються вразити вас ангельською поведінкою, пообіцяйте їм нагороду, якщо вони поводи­тимуться добре. Зазвичай цей метод себе ви­правдовує, коли як нагорода виступає щось, що справді дуже потрібно дитині.

Якщо ви будете спокійні, стримані, дити­на зрозуміє, що іншої уваги від вас не отримає і буде вчитися контролювати свої емоції.

Загальним правилом у вихованні дітей має бути таке: найкращий спосіб уникнути поганої поведінки — приділяти більше уваги хорошій поведінці, частіше хвалити й заохо­чувати дітей. Найкращими від­носинами між усіма членами сім’ї є партнерські відносини, коли хороша поведінка за­вжди заохочується, а пога­на — карається, але без поси­леної негативної уваги.

Іноді погана поведінка дітей може бути на­слідком стресу, який з різних причин пережива­ють діти чи їхні батьки. У таких ситуаціях часто потрібна допомога фахівця. Буває і так — діти не виконують правила, коли вони в гостях, або коли вони з бабусями, які звичайно дозволя­ють дітям більше, ніж батьки. Краще спокійно до цього ставитися, тому що між бабусями (ді­дусями) і онуками завжди складаються особливі відносини. Нехай бабусі трохи побалують дітей, коли вони без батьків, але вдома всі встановлені правила зберігаються.

Звісно, заборон має бути не дуже багато. Діти повинні мати свободу вчинків, вибору, можли­вість учитися самостійно приймати рішення і робити вибір, не питаючи весь час у батьків: «Це правильно? А це неправильно?». В іншому разі діти можуть вирости інфантильними, неса­мостійними, нерішучими або, навпаки, запере­чуватимуть будь-які правила.

Всеукраїнська газета для психологів, вихователів «Психолог дошкілля», 2016  №7.

14.06.2022

Рекомендації для батьків: «Рекомендації батькам щодо адаптації дітей до вимушеного переселення»

1. МІСЦЕ І ПРАВИЛА

Важливо, щоб батьки ознайомили з новим місцем перебування, пояснили тутешні правила: «Ми зараз не вдома, ми живемо в родичів. Тут свої правила, свої традиції, своє життя. Нам знадобиться час, щоб звикнути до цього.

Слід обговорити з дитиною, як будуть проходити її дні, чим вона може займатися, де буде гратися, де може усамітнитися, куди їй можна ходити, а вати їжу., ні, пояснити їй правила безпеки. У поселенні необхідно показати дитині туалет, пункт, де вона може отримувати їжу тощо.

Важливо попередити дитину, що вона завжди може запитати про те, чого не знає, розповісти, де вона може отримувати необхідну інформацію.

2. ДБАЙЛИВІ ЗАСТУПНИКИ

Розкажіть дитині до кого вона може звернутися із запитаннями. На долю батьків випадає безліч турбот, що забирають чимало часу й сил, тож іноді вони не здатні фізично відповісти на всі запитання дитини, обійняти її, усміхнутися ій, поговорити про справи. Тому треба розповісти дитині. До кого вона ще може звернутися. У поселенні таким «заступником» може бути сусід, координатор, вахтер, у родичів – самі родичі і їхні сусіди.

Поясніть дитині, що ставити запитання дорослому, який може відповісти, це нормально: «Якщо в тебе виникли запитання, якщо ти чогось потребуєш або чимось переймаєшся, ти можеш поговорити про це зі мною, а якщо мене немає поруч, то завжди є інші дорослі, які також можуть тобі допомогти». Дитина повинна отримати доступ до різних джерел інформації і піклування. Це можуть бути фахівці, наприклад психологи, арт – терапевти, соціальні працівники, волонтери.

3.РИТУАЛИ

Домашня рутина – найкращий антистрес. Дуже важливо зберегти на новому місці повсякденні ритуали з минулого життя. Якщо в родині було заведено щось робити щодня, варто продовжувати це робити. Це створює почуття безпеки.

Робіть те, що любили робити завжди. Якщо читали казку на ніч, то обов’язково читайте й тепер, якщо вранці дивились якусь передачу або мультик, то продовжуйте це дивитися. Це повертає впевненість і батькам і дитині.

4.РЕЧІ І ЗВ’ЯЗОК

Не треба дратуватися через численні запитання і вередування дитини. Дитині дуже важко пережити розлуку з батьками. Якщо мама не завжди може бути поруч, дитина не хоче відпускати маму, плаче, вередує. Це нормальна регресивна поведінка. У кризовій ситуації діти стають більш нав’язливими, таким чином вони чіпляються за стабільний об’єкт Так дитина намагається впоратися зі стресом і пережити важкі емоції.

Дайте дитині речі, які вона любить і які нагадують їй про батьків. Необхідно, щоб у дитини були її улюблені іграшки, книжки, пристрої, ігри, її улюблені речі,причому саме з попереднього життя, а не нові.

Дитині важливо зберігати зв’язок, коли мами немає поруч. Дитина повинна знати, як зв’язатися з мамою: це може бути телефонний дзвінок або СМС.

5.ТІЛЕСНИЙ І ВІЗУАЛЬНИЙ КОНТАКТИ

Погляд батьків має бути зацікавленим. Батьки, обтяжені несподіваними турботами, часто дивляться на своїх дітей неуважно, побіжно. Такий погляд не підтримує емоційний зв’язок. Необхідно знаходити час і сили, щоб подивитися в очі дитині,а ніби заглянути в її душу, і отримати відповідь на свій погляд. Таким поглядом, Ви повідомити дитині: «Я поруч, я тебе розумію, тобі зараз важко, я готовий тобі допомогти».

Важливо також підтримувати тілесний контакт із дитиною: потримати її за плечі, погладити по голові, посадити на коліна.

Будьте відкритими й доступними. Дитина повинна знати, що завжди може прийти, пригорнутися, обійняти.

6.ФІЗИЧНІ ПОТРЕБИ

Дуже важливо, щоб дитина могла вільно задовольняти свої первинні фізичні потреби: завжди могла вільно задовольняти свої первинні фізичні потреби: завжди могла попити води, поїсти, коли захоче, вживати продукти, що легко перетравлюються. Не треба боятися балувати дитину, навіть потурати якимось її слабостям. Якщо вона любить млинці, нехай їх їсть.

7.ФІЗИЧНІ ПОТРЕБИ

І батьки, і діти, і всі люди, які оточують вимушених переселенців, повинні пам’ятати, що біженці опинилися в ненормальній ситуації. Вони переживають потужні руйнівні емоції: злість, страх, відчай. І тому їхні реакції можуть видатися ненормальними. Батьки можуть зриватися на крик, замикатися в собі, або дратуватися. Крик і хвилювання – це нормальна реакція на ненормальну ситуацію. Щоб дитина не лякалась цього, треба, щоб мама казала дитині, що вона хвилюється. Якщо мама говоритиме про свої складні почуття, то й дитина не боятиметься виражати свої емоції. У період життєвих проблем не слід боятися розмовляти з дитиною відверто.

13.06.2022

Рекомендації батькам : « Фрази, які не можна говорити дитині, яку віддають в дитячий садок»

 

Ці 10 фраз, які дуже часто використовують батьки, можуть зашкодити швидкій і безболісній адаптації дитини до дитсадка. Деякі з них лякають дитину, інші її обманюють, але всі вони — заважають адаптації.

Дізнайтесь, які фрази слід забути, якщо ваша дитина збирається в садочок.

• Вчись їсти самостійно, бо в садочку ніхто кормити тебе не буде! — таким способом ми формуємо негативну установку дитини на садочок. Краще скажіть: “Ти вже можеш їсти сам, ти вже такий дорослий! Мені так подобається дивитися, як ти самостійно їси!
• Ану поділись іграшкою — в садочку доведеться ділитися! Там всі іграшки спільні! — для дитини це не аргумент, а для того, щоб малюк зміг взаємодіяти з іншими дітками, йому потрібно цьому навчитися. Краще скажіть: “Дивись, як хлопчик хоче твою іграшку, давай дамо йому трішки погратися, він пограється і поверне!”
• Не плач, бо віддам в дитячий садок! — так ми залякуємо дитину, формуємо враження, що в садку погано і там можуть скривдити.
• Заспокойся, бо заведу в дитсадок і там залишу! — знову ж таки, лякаємо дитину ще й тим, що мама може хотіти позбутися її, а значить не любить…
• Там не страшно! Не бійся! Вихователька не буде тебе ображати! — “не” дитиною не сприймається. Дитина чує: “Потрібно боятися, в садку страшно, а вихователька може скривдити”
• Я буду з тобою в групі сидіти! (якщо насправді ви не збираєтесь цього робити) — це обман. Обманюючи малюка ми самі собі копаємо яму, оскільки з часом він перестане нам довіряти, почне обманювати сам. Тому, якщо ви пообіцяли залишитися з дитиною — залишіться, і не йдіть поки малюк на це не погодиться.
• Я тобі куплю …, якщо ти підеш в садочок! — малюк звикне до того, що кожен раз мама щось купує і з часом почне маніпулювати і вимагати щораз більше і більше.
• Будь-який негатив про вихователів, помічників вихователя дитини, садочок загалом, навіть просто інтонація (в присутності дитини) — малюк складає враження про вихователів з ваших слів. Якщо ви негативно відзиваєтеся — значить вихователі погані, тому з ними залишатися небезпечно.
• Не плач! Дивися, інші діти не плачуть! А ти… — не варто порівнювати дитину з іншими. Ніколи. Ні за яких обставин! Краще скажіть: “Тобі сумно / гірко, що доводиться залишатись без мами. я теж сумуватиму за тобою!”
• В садочку так весело! Там стільки іграшок! Там стільки діток! Всі граються, веселяться! — ці фрази здатні викликати в дитини завищені очікування і сформувати враження, що садочок — це розвага, і що в садочку одразу з першого ж дня буде так прекрасно. Тому краще говоріть правду, більш стримано, попереджайте, що з дітками доведеться спочатку познайомитися, що в садочку будуть заняття і вихователь, яку потрібно буде уважно слухати.

10.06.2022

Рекомендації для батьків : “ДИТИНА Б’ЄТЬСЯ В ДИТЯЧОМУ САДУ”

Якщо дитина б’ється в дитячому саду, тобто не при вас, розібратися в ситуації буває складно. Необхідно НЕ при дитині поговорити з кимось із дорослих, очевидців бійки, і окремо з самою дитиною. Версії, швидше за все, у них будуть різні. Але якщо ваша дитина чітко пояснює причини бійки, то швидше за все, вона права. Якщо дитина захищала себе або друга, або свої іграшки, інші речі, то важливо навчити її захищати себе і відстоювати свої інтереси без бійки, пояснивши їй, що бійка — самий винятковий випадок.

Але питання до вас, дорогі батьки, чи вмієте ви самі захищати себе і свої інтереси?

Лаяти дитину або карати при цьому ні в якому разі не можна, дитина це може сприйняти як несправедливість по відношенню до неї, і навіть зраду з вашого боку. В подальшому це може призвести до того, що вона буде остерігатися себе захищати, а це необхідно вміти кожній людині. Якщо бійка чи інший прояв агресії – це разовий випадок самооборони, то важливо поговорити з дитиною, пояснити їй можливі наслідки цього, але не лаяти і не карати.

Інша справа, якщо дитина сама постійно починає бійки. У цьому випадку теж важливо поговорити з дитиною, дізнатися причини цього. Може бути, ваша дитина бачить у всіх ворогів. Тоді разом з ним пошукайте щось гарне в інших дітей.

Або карає інших дітей за те, що вони не хочуть з ним грати (товаришувати). Тоді важливо їй пояснити, що таким чином вона не доб’ється протилежного результату. З дітьми, які б’ються грати і дружити ніхто не буде. Навчіть дитину, як подружитися з іншими дітьми. ЯК ВАМ СЕБЕ ВЕСТИ, ЯКЩО ВАША ДИТИНА Б’ЄТЬСЯ?

Пам’ятайте, що багато чого залежить від вашої реакції на бійки дитини. Кричати на дитину і тим більше її бити, марно і неефективно.

Увипадку бійки спочатку допоможіть дитині впоратися зі злістю (про це читайте нижче), потім розберіться, хто прав, хто винен, хто порушив існуючі правила або домовленості, і допоможіть придумати кілька інших способів вирішення конфлікту.

Найчастішеза все говорять: «Раз ти б’єшся, значить ти — поганий. Петя не б’ється, значить, він — хороший». Пам’ятайте, що критикувати можна поведінку, але не саму дитину. Дуже важливо не порівнювати свою дитину з іншими дітьми (ні в чию користь). До того ж для вас ваша дитина завжди хороша, і ви любите її будь-якою. І це важливо їй говорити.

Не забороняйте дитині відчувати і виражати злість, роздратування, гнів. Не використовуйте такі фрази, як «Не кричи!», «Не гнівайся!», «Не бийся!», не навішувати на нього почуття провини за ці почуття. Не розповідайте йому казки про те, що десь живуть діти, які ніколи не сердяться. Допоможіть йому правильно реагувати в цих ситуаціях, але спочатку самі цього навчіться. Адже дитина у всьому наслідує вас. Злість — це природна реакція захисту. І важливо її не придушувати, а навчитися давати їй вихід.

09.06.2022

Рекомендації батькам: «10 речей, які повинні зробити батьки напередодні 1 вересня»

Малюк, швидше за все, буде хвилюватися і сам прокинеться вдосвіта. Прикрасьте його кімнату повітряними кульками.

Багато хто з батьків вважає,що подарунків цього дня робити не обов’язково. Між тим яскравий згорток поруч із подушкою трохи розвіє дитячі хвилювання і, з іншого боку, підкреслить важливість події.

Звичайно ж, ранець із потрібними речами ви разом з дитиною склали ще тиждень тому. Напередодні 1 вересня варто ще раз зазирнути до нього… і покласти туди якусь дрібничку: чи то кумедний ластик, чи незвичайний олівець. Дитина зрадіє, побачивши таку знахідку!

На весь сьогоднішній день забороніть собі повчати дитину, не хмуртеся, не гнівайтеся, не обурюйтеся і не підвищуйте голос!

Відкладіть усі справи! Коли малюк вперше переступить шкільний поріг, вимаєте бути поруч із ним.

Скажіть своєму першокласнику, який він має чудовий вигляд.

Зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте її, як пройшов перший день. Поцікавтеся, що вона робила, і обов’язково похваліть за те, що вона трималася впевнено (навіть, якщо вона вмудрилася щось загубити).

Увечері влаштуйте святковий чай. З такого приводу запросіть бабусь, дідусів – їм також буде приємно привітати першокласника.

Сподіваємося, ви не забудете сказати дитині, як сильно ви її любите.

Засинаючи, дайте собі слово бути стосовно дитини й надалі такими ж спокійними та уважними, як сьогодні!

08.06.2022

Консультація для батьків

“Негативний вплив сучасного інформаційного простору на психічне та фізичне здоров’я дитини”

Шановні батьки, пам’ятайте що гармонійний розвиток особистості і високий рівень психічного здоров’я будуть забезпечені тоді, коли людина з дитинства житиме і розвиватиметься в умовах сприятливого психогігієнічного інформаційного середовища.

Новітні комп’ютерні та інформаційні технології, а особливо соціальні мережі, суттєво впливають на життєдіяльність дитини та розвиток її мозку.  На даний момент є небезпека того, що діти поступово переходять на підтримання мозкової активності технологічними засобами прогресу, опрацьовуючи інформацію, яку черпають з глобальної інформаційної бази – Інтернету. А відтак  скорочується кількість інноваційних ідей і самостійних розумових процесів.

Соціальні мережі сприяють тому, що діти перестають відчувати бажання спілкуватися в реальному світі з реальними людьми, звикаючи жити у власному мікросвіті з присутністю тільки віртуальних співрозмовників. Гаджети одночасно підтримують і порушують духовний та емоційний зв’язок між людьми.

Вплив інформаційних технологій на здоров’я.

Прогресуюче впровадження технічних засобів: комп’ютерів, мережі Інтернет, мобільних телефонів, які стають невід’ємними компонентами життя, змінюють фізіологічні умови існування підлітків і можуть сприяти розвитку різних захворювань.

Головним джерелом несприятливого впливу на здоров’я користувачів персональних комп’ютерів є монітор  До його біологічної дії найбільш чутливими системами організму є нервова, імунна, ендокринна та статева.  Підвищений ризик розвитку захворювань мають діти та підлітки — особи, які переживають період активного росту, становлення ендокринної, нервової, серцево­-судинної та інших систем.

Тривала робота на комп’ютері викликає зміни у функціонуванні організму. Вона передбачає постійну концентрацію уваги та засвоєння великої кількості інформації, яка «перевантажує» мозок та пам’ять і призводить до розумової втоми та порушення уваги. Внаслідок нервово-­емоційної напруги швидко розвивається перевтома, що провокує головний біль. Може виникати шум у вухах, запаморочення, нудота. Неконтрольоване у часі спілкування із комп’ютером на тлі перевтоми призводить до розладів сну, метушливості у поведінці, порушення пам’яті.

У процесі роботи з комп’ютером у дітей  може розвиватися комп’ютерний зоровий синдром, який ґрунтується на зоровому стомленні: зниження гостроти зору, його затуманення, труднощі при переводі погляду з ближніх предметів на дальні і назад, відчуття змін забарвлення предметів; двоїння.

Вимушена поза з нахилом уперед вносить зміни в конфігурацію хребетного стовпа дитини і призводить до звуження її грудної клітки, що відбивається на заповненні шлуночків серця кров’ю і серцевому ритмі.

Тривале перебування за комп’ютером може бути причиною порушень харчування молодого організму. Це недостатнє, нерегулярне, незбалансоване харчування, наслідком якого є порушення роботи травного тракту, вітамінна та мінеральна недостатність, або зловживання продуктами швидкого приготування, фаст­-фудом на тлі гіподинамії, що є причиною надмірної маси тіла, метаболічних та ендокринних порушень.

Вплив інформаційних технологій на особистість дитини.

Дозована та спрямована робота на комп’ютері має багато позитивних якостей, особливо на етапі пізнання світу, формування корисних навичок. Молодь отримує великі можливості для всебічного саморозвитку, освіти та розширення комунікативних зв’язків. Але, як не парадоксально, ці надбання призводять до зниження культурного рівня підліткового контингенту, моральних якостей, пам’яті та уваги, розвитку ізольованості від оточуючих. У «комп’ютеризованого» покоління відмічаються зміни фундаментальних духовно­-культурних засад, понять і уявлень, а інтелектуальний розвиток відбувається в іншому соціально-­часовому вимірі. Інформаційні технології чинять гіпнотичний вплив на інтелект та духовність підлітків, а комп’ютерні ігри здатні довести до повного змішування реального та віртуального світу.

Привабливість комп’ютерного світу для підлітків обумовлена наявністю «власної території», яку складно контролювати дорослим, можливістю самостійно приймати рішення. Зворотна сторона тривалого перебування у віртуальних обставинах — психологічний інфантилізм, відсутність відповідальності за свої вчинки, агресивність або емоційна холодність, певне звуження кругозору, ризик асоціальної поведінки. Тому необхідним є проведення профілактичних заходів щодо попередження технологічних залежностей у дітей.

Узагальнюючи досвід психологів Н. Болсуновської, З. Некрасової, Т. Оранж і А. Рябцевої, можемо окреслити рекомендації батькам щодо профілактики Інтернет-залежності дитини.

1. Особистий приклад батьків. Якщо батьки мають шкідливі звички, наприклад, тато звик кожний вечір проводити за комп’ютерними іграми й не може позбавитися цієї пристрасті, то буде складно досягти відмови дитини від ігор. Батьки мають показати дитині, що є багато цікавих і захоплюючих занять, окрім комп’ютерних ігор і телевізора.

Батькам бажано організовувати вільний час дитини, сімейні захоплення.

Рекомендації батькам:

– разом робити побутові речі, щоб підготувати дитину до самостійного життя в соціумі;

– разом займатися творчою діяльністю, адже діти потребують похвали батьків;

– давати дитині можливість розвивати себе різнобічно; якщо в дитини буде можливість обирати самостійно, то вона буде займатися улюбленою справою, і часу на шкідливі звички просто не буде;

– започаткувати сімейні ритуали; таким чином у дітей розвиваються навички спілкування, вони вчаться слухати, говорити про свої проблеми, потреби, почуття, розуміти почуття батьків, навчаються співпереживанню. Такі бесіди допомагають як батькам, так і дітям дізнатися більше про внутрішній світ один одного, стати більш відкритими один до одного, краще розуміти один одного.

Доброзичливе ставлення до дитини, довірлива бесіда з дитиною, за якої батьки емоційно спокійні та врівноваженні – основний шлях вирішення проблеми комп’ютерної залежності. На думку З. Некрасової, проблема комп’ютерної залежності – це насамперед проблема батьківсько-дитячих стосунків. Важливо, щоб дитина відчувала батьківську любов, відчувала, що її люблять і приймають такою, якою вона є. Важливо, щоб батьки звернули увагу на власний емоційний стан, не переносили негативні емоції на своїх дітей (Некрасова, Некрасова, 2008: 101).

2. Дотримуватися режиму роботи з комп’ютером.

Важливо домовитися з дитиною про:

– час, який дитина може провести перед комп’ютером, телевізором (30 хв. на день для початкових класів, 1 година – для середніх класів, 2–3 години – для підлітків).

Мотивувати закінчення комп’ютерної гри: «Якщо ти здатен зупинитися, то в тебе велика сила волі. Я пишаюся тобою». Бажано різко не вимикати комп’ютерну гру, а попередити дитину про певний час, який залишився до закінчення гри чи перегляду мультфільму, передачі;

– час, коли заборонено використовувати комп’ютер, телевізор: уранці перед школою,дошкільним закладом; увечері перед виконанням домашнього завдання, перед сном (ігри збуджують, стимулюють мозок дитини, унаслідок чого може виникнути безсоння чи неспокійний сон).

Правила мають бути гнучкими: час, який відведений для ігор, мультфільмів, не повинен бути однаковим у навчальний період і на канікулах.

Необхідно також домовитися про те, в які ігри грати, які мультфільми дивитися. Комп’ютерні ігри є різні: є агресивні (різні «стрілялки») і розвиваючі ігри. Розвиваючі ігри стимулюють пізнавальний інтерес дитини до навколишнього світу (про життя тварин, про планети в космосі тощо), розвивають увагу, просторове мислення, пам’ять та інші психічні процеси. Саме на розвиваючих іграх потрібно зробити акцент, перемикаючи увагу дитини з небезпечного на корисне чи нейтральне.

3. Інтерес до комп’ютера в дитини має бути пізнавальним.

Не потрібно подавати дитині комп’ютер як зверхцінність, не варто, щоб гра на комп’ютері була винагородою за успіхи. Мудрі батьки намагаються, щоб інтерес дитини до комп’ютера був пізнавальним і практичним. Тоді це може стати основою навіть для майбутньої професії дитини (програміст, системний адміністратор).

4. Небезпека Інтернету. Соціальні мережі («Твіттер», «Фейсбук», «Інстаграм») є дуже популярними; з одного боку, там багато фільмів, музики, інформації пізнавального характеру, спілкування з друзями, з іншого – довірлива дитина може стати жертвою педофілів, крадіїв тощо. Потрібно пояснити дитині таке:

– викладати свою адресу в Інтернеті не варто;

– фото незнайомих людей, які пропонують віртуальну дружбу, може бути несправжнє, тому не варто давати свою адресу, номер телефону й розповідати подробиці свого життя;

– потрібно попередити батьків перед тим, як йти на зустріч із «віртуальним другом».

Отже, потрібно вчити дітей бути обережними в Інтернеті.

Рекомендації для батьків : “Розвиваємо творчі здібності дітей”

 

Багато людей вважають, що творчість є вродженим талантом, яким можуть володіти лише деякі діти, у той час як інші його позбавлені. Але насправді творчість – це більше навичка, ніж вроджений талант, і батьки можуть допомогти своїм малюкам успішно її розвивати.

Як ключ до досягнення успіху у практично будь-якому виді діяльності, творчість є найважливішим компонентом здоров’я та щастя, а також основною навичкою, яка важлива для всебічного розвитку дітей. Творчість не обмежується художнім і музичним проявом, вона має першорядне значення також і в науці, математиці, навіть у соціальному й емоційному інтелекті. Творчі люди більш гнучкі та вмілі при вирішенні проблем, що робить їх здатними краще адаптуватись до технологічних досягнень і змін будь-якого роду, а також допомагає використовувати нові можливості.

Багато дослідників вважають, що ми докорінно змінили життя дітей і завдали шкоди їх творчому розвитку. Виробники іграшок і розваг пропонують дітям безліч заздалегідь продуманих персонажів, образів, реквізиту й сюжетних ліній, які не вимагають залучення уяви. Під час гри малюкам більше не треба уявляти, що палиця – це меч, або придумувати історії: вони можуть грати в зоряні війни зі спеціальним світловим мечем джедая в уже готових костюмах для кожної дійової особи.

Ось кілька порад про те, як розвинути творчі здібності в дітей:

Надайте малюкам ресурси, необхідні для творчого самовираження.Головним ресурсом є час. Важливо давати малюкам достатньо часу на неструктуровані, керовані самими дітьми творчі ігри без втручання дорослих, які не потребують дорогих матеріалів.

Простір – це ще один ресурс, необхідний дітям. Якщо ви не прихильник вселенського творчого безладу, відведіть дітям спеціальне місце, де вони можуть улаштовувати безлад.

Коли хто-небудь наступного разу буде питати у вас про подарунок вашій дитині, запропонуйте в якості варіантів приладдя для малювання, дешевий фотоапарат, деталі маскарадних костюмів, будівельні іграшки тощо. Зберігайте всі ці матеріали в досяжному для дитини місці.

Зробіть свій дім творчою лабораторією.Крім надання часу та простору необхідно всіляко культивувати творчу атмосферу.

Придумуйте з дітьми різні творчі ідеї, але не піддавайтеся спокусі оцінювати ідеї, висловлені ними самими. Наприклад, за вечерею ви можете провести колективне обговорення заходів у майбутні вихідні, спонукаючи дітей придумувати заняття, якими вони ніколи раніше не займалися. При цьому не висловлюйте своєї думки про те, які ідеї можна втілити в життя, а які ні, і не вирішуйте, які з них краще, а які гірше. Зосередьте увагу на самому процесі творчості – на генерації (а не на оцінці) нових ідей.

Спонукайте дітей робити помилки й зазнавати невдачі. Так, саме невдачі: діти, які бояться невдач і засуджень, стримують власне творче мислення. Розповідайте їм про помилки, які ви зробили останнім часом, щоб вони усвідомили, що помилятись – це нормально. Уміння сміятись над власними помилками – це щаслива звичка.

Радійте інноваціям та творчості дітей. Завісьте всі стіни в домі малюнками й іншими свідченнями їх творчого самовираження. Розповідайте малюкам про своїх улюблених митців, музикантів і вчених. Діліться з дітьми своїм захопленням архітектурою, фотографією або тією новою рок-групою, яку вам зараз хочеться слухати постійно. Оволодівайте технічними нововведеннями, щоб діти росли з переконанням, що зміни цікаві й захоплюючі, вони зовсім не пригнічують і не лякають.

Дозвольте дітям вільно й самостійно вивчати їхні ідеї й робити те, що вони хочуть.Не командуйте. Вистачить жити у страху через те, що з ними станеться щось погане на дитячому майданчику або вони не вступлять у престижний виш. Імовірність того, що станеться щось погане, дуже мала, а вступ у престижний університет не гарантує щастя в житті.

Зовнішні обмеження – ходіння по струнці – шкодять гнучкості мислення. В одному дослідженні проста демонстрація того, як треба збирати модель, зменшила кількість творчих способів, за допомогою яких діти виконували це завдання.

Заохочуйте дітей займатись мистецтвом.Обмежте час, який вони проводять перед телевізорами й комп’ютером, щоб у них з’явилось більше можливостей для творчої діяльності, наприклад, для участі у спектаклях, малювання.

Давайте дітям можливості висловлювати думки, що відрізняються від ваших.Нехай вони не погоджуються з вами. Заохочуйте дітей шукати різні способи розв’язати одне завдання. Коли вони успішно зроблять це, просіть дітей знову розв’язати його, але вже іншим способом (прийти до тієї ж відповіді, але зовсім іншим шляхом). Потім попросіть їх придумати всі можливі варіанти.

Не винагороджуйте дітей за творчість:стимули заважають творчому процесу, знижуючи якість відповідей і гнучкість мислення. Дозвольте дітям оволодіти майстерністю в тій сфері творчої діяльності, до якої вони внутрішньо мотивовані, і не намагайтесь мотивувати їх заохоченнями та стимулами. Наприклад, замість того щоб винагороджувати дитину за заняття на фортепіано, дозвольте їй займатись тим, від чого вона отримує більше задоволення, – можливо, малюванням або вивченням комах.

Постарайтеся припинити перейматися із приводу досягнень дитини.Надавайте більше значення процесу, а не результату. Один зі способів зробити це – ставити дитині відповідні запитання, наприклад: «Ти весело провів час?», «Ти вже закінчив роботу?», «Що тобі сподобалось найбільше в цьому занятті?».

За матеріалами: Розвиток дитини https://childdevelop.com.ua/

07.06.2022

Рекомендації для батьків: «Як правильно похвалити та покарати дитину»

П’ять  основних  правил, якими  варто   керуватися   у   вихованні  дошкільнят

Менше  сварити    —   більше  хвалити!

Менше  карати      —   більше  любити!

Менше  вимог       —   більше  послідовності!

Менше  скарг        —   більше  життєлюбства!

Менше  погроз      —   більше  радості!

Правила покарання

1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ані фізичному, ані психічному. Більше того, покарання має бути корисним.
2. Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо Ви зрозуміли, що занадто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».
3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по одному — за кожен вчинок. «Салат» із покарань – це «страва» не для дитячої душі. Покарання — не за рахунок любові. Щоб не сталося! Не залишайте дитину без нагороди і любові, на які вона заслуговує.
4. Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.
5. Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ані слова. Не заважайте дитині розпочати життя спочатку.
6. Без приниження. Щоб там не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви справедливі, дія покарання буде зворотною.
7. Дитина на повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву, а Вашої гіркоти, Вашого засмучення.

Коли не можна карати і сварити

1.якщо дитина хвора;

2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби
3. якщо дитина їсть;
4. після сну;
5. перед сном;
6. під час гри;
7. під час виконання завдання;
8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);
9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;
10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;
11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;
12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.

Коли не потрібно хвалити

1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.
2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).
3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.
4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати.

Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день

Увага! Дуже важливо! Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…

 

  Рекомендації батькам: “Поради батькам майбутніх першокласників”

 

Щоб перший похід у школу не став для малюка стресом, як і звикання до нового статусу «дорослого» (процес адаптації в новому колективі, з новим розпорядком дня, обов’язками у вигляді уроків, домашніх завдань тощо), готуватися слід заздалегідь. В ідеалі- за місяць до початку нового року. Психологи рекомендують діяти за таким планом:

Ходити гуляти до школи

Обов’язково влаштувати дитині докладну екскурсію. Зайти всередину школи, показати першокласнику клас, спортивний зал, їдальню, туалет, медпункт та інше. Візит до школи до початку занять можна повторити кілька разів, щоб дитина звикла й запам’ятала, що і де є на новій місцевості. І не розгублювалась, зокрема у перші дні. Увага! Прогулянки до школи треба здійснювати якнайчастіше, щоб дитина добре запам’ятала дорогу (на випадок, якщо згодом ходитиме або повертатиметься зі школи самостійно). А також-щоб розрахувати, яку кількість часу займає дорога до школи, спокійним кроком, без поспіху та страху спізнитися.

Проводити тренування збору до школи

Нехай майбутній першокласник навчиться самостійно готуватися до навчального дня: одягати форму, складати рюкзак. Батьки повинні показати, що і куди класти, щоб у портфелі легко можна було знайти необхідну річ.

    Прокидатися раніше

Щоб дитина не позіхала на першому уроці, доведеться змінити її розпорядок дня-і поступово привчити вставати раніше. Місяця до початку занять вистачить, щоб вона звикла до нового розкладу без стресу для організму. Це важливо, якщо є маленький «соня», якого вранці важко розбудити.

Навчити дитину розпізнавати час

У дитячій кімнаті повинен бути годинник. Важливо, щоб дитина поступово навчилася правильно розпоряджатися своїм часом- для виконання домашнього завдання, для ігор,відпочинку та інше.

Не лякати школою та поганими оцінками

Навіть якщо дитина не слухається або погано поводиться, не варто її лякати (хоч і з метою виховання) фразами на зразок «скоро почнеться доросле життя», «у школі тебе навчать, як поводитися», «якщо не будеш слухатися, учителька тебе покарає» тощо. А також нехай дитина завжди знає, що в школу вона іде по знання, а не по оцінки.

розкладу без стресу для організму. Це важливо, якщо є маленький «соня», якого вранці важко розбудити.

10 речей, які повинні зробити батьки напередодні 1 вересня

1. Малюк, швидше за все, буде хвилюватися і сам прокинеться вдосвіта. Прикрасьте його кімнату повітряними кульками.
2. Багато хто з батьків вважає,що подарунків цього дня робити не обов’язково. Між тим яскравий згорток поруч із подушкою трохи розвіє дитячі хвилювання і, з іншого боку, підкреслить важливість події.
3. Звичайно ж, ранець із потрібними речами ви разом з дитиною склали ще тиждень тому. Напередодні 1 вересня варто ще раз зазирнути до нього… і покласти туди якусь дрібничку: чи то кумедний ластик, чи незвичайний олівець. Дитина зрадіє, побачивши таку знахідку!
4. На весь сьогоднішній день забороніть собі повчати дитину, не хмуртеся, не гнівайтеся, не обурюйтеся і не підвищуйте голос!
5. Відкладіть усі справи! Коли малюк вперше переступить шкільний поріг, вимаєте бути поруч із ним.
6. Скажіть своєму першокласнику, який він має чудовий вигляд.
7. Зустрічаючи дитину зі школи, розпитайте її, як пройшов перший день. Поцікавтеся, що вона робила, і обов’язково похваліть за те, що вона трималася впевнено (навіть, якщо вона вмудрилася щось загубити).
8. Увечері влаштуйте святковий чай. З такого приводу запросіть бабусь, дідусів – їм також буде приємно привітати першокласника.
9. Сподіваємося, ви не забудете сказати дитині, як сильно ви її любите.
10. Засинаючи, дайте собі слово бути стосовно дитини й надалі такими ж спокійними та уважними, як сьогодні!

06.06.2022

Рекомендації батькам : «Як виховати у дитини самостійність»

Ваша дитина – ще не школяр. Але концепція розвитку школи вже сьогодні торкається і Вас. Адже головна її мета — виховати у кожної молодої людини потребу працювати, а трудове виховання починається у сім’ї.

Дитячу активність, яка іноді дошкуляє нам, ми намагаємося подавити, обмежити, а її потрібно підтримати, розвинути, направити в правильне русло, поступово прищеплюючи малюку навички самообслуговування і доступної для нього праці. Праця – великий вчитель і вихователь, вона допомагає формувати особистість, загартовувати характер, сприяє всебічному розумовому і фізичному розвитку, підвищує витримку, удосконалює координацію рухів. Дитину потрібно навчити не механічно відтворювати якісь дії, а працювати свідомо, адже праця спонукає її проявляти ініціативу, винахідливість, здогадливість – все те, що належить до творчих можливостей особистості.

Ви дали дитині якесь завдання, наприклад, виліпити з глини оладки для ляльки Катрусі, відремонтувати якусь свою іграшку. Дитина обмірковує, як це зробити, ставить запитання. При цьому активно працює її думка, розвивається уява, пам’ять, увага. Цього мало: виконуючи поставлену мету, малюк долає труднощі, усвідомлює їх. Так закріплюються вольові якості характеру, виховується дисциплінованість, зароджується почуття відповідальності. Так що ж може виконувати дитина дошкільного віку?

Починаючи з 2-х років прищеплюйте дитині найпростіші навички самообслуговування: коли вдягаєте, роздягаєте, вмиваєте малюка, надайте йому можливість самому приймати участь у цьому процесі, а не тільки бути об’єктом Ваших дій.

В 3 роки малюк вже повинен хоча б наполовину самостійно одягнутися і роздягнутися — Ви йому тільки допомагаєте; сам, під Вашим контролем він повинен намилити і вимити руки, вмитися, витертися рушником і обов’язково повісити його на місце. Діти дуже люблять допомагати дорослим – використовуйте це бажання і кожен день (обов’язково кожен день!!!) давайте дитині прості доручення: принести і поставити на стіл тарілку, подати татові безпечний інструмент, знайти бабусі окуляри, взяти ганчірку і стерти зі свого столу крихти.

В 4 роки дитина вже самостійно може зашнурувати черевики, застібнути ґудзики, розкласти перед обідом ложки. Нехай самостійно готує все необхідне для гри, малювання; заохочуйте її в помічники, коли виконуєте що-небудь. Звичайно, користь Вам невелика. Але неоцінимо велика користь, яку отримує сама дитина. Завдання, описані вище, приблизні, і Ви можете ускладнювати або робити легшими їх в залежності від характеру і рівня розвитку Вашої дитини. Але вони обов’язково повинні бути доступні дошкільнику, такі що виконуються, і, звичайно, цікаві. Головна Ваша задача — зробити так, щоб дитина полюбила працю і виконувала роботу із задоволенням. А для цього є два вірних шляхи.

Перший – гра. Запропонуйте малюку таким чином прибрати іграшки: ведмедика покласти спати, машину поставити в гараж, а песика посадити сторожем.

Друге – праця разом з дитиною, якій завжди цікаво і радісно щось виконувати з мамою, татом, бабусею. Варіанти такої взаємодії нескінченні – допомога може бути в усьому. Наприклад, нести в садочок запасні речі (трусики, маєчку).

Починаючи роботу разом з дитиною, батьки нерідко втрачають терпіння і беруться виконувати всю роботу самі, даючи їй, дитині, роль спостерігача, глядача. Користі від цього мало. Краще прослідкувати за роботою спокійно і ласкаво, доброзичливо поправляючи, якщо дитина помиляється і обов’язково потрібно відмітити і похвалити її маленькі успіхи.

Запамятайте: дитина не народжується ні лінивою, ні трудолюбивою – такою її робить виховання. І від нас, дорослих, залежить, стане для неї праця тягарем чи радістю!